Підвищуючи власну медіа грамотність,
людина отримує чіткіше уявлення про межу
між реальним світом і світом,
що створили для неї масмедіа.
Дж. Поттер

      Регулювання інформаційного простору в країні, яка фактично перебуває в стані війни, – як ходіння по крихкій кризі. Особливо, якщо країна таки прагне лишатися демократичною. В останній доповіді міжнародної організації Freedom House, яка оцінює рівень свободи та демократії в країнах, Україна погіршила свої показники, в тому числі щодо свободи слова. Серед факторів, які на це вплинули, – блокування соціальних мереж, обмеження доступу в інтернеті.
      Різні опитування показують, що українці частково не підтримують обмеження з боку держави в сфері інтернету. Так, останнє дослідження «Протидія російській пропаганді та медіаграмотність», яке проводилось Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа» в лютому 2018 року, показало, що 46% респондентів не підтримали заборони російських соціальних мереж. Тим часом, 30% громадян зазначили, що підтримують таке рішення.
      Україна не є аж таким монстром в плані свободи слова, якщо її порівнювати з іншими державами, вважає співробітник Міністерства інформаційної політики Олександр Демченко. «Коли ми розглядаємо питання, які пов’язані із «закручуванням гайок», то це питання «зради і перемоги». Не потрібно бути примітивними. Не потрібно постійно говорити про те, що це закручування гайок чи не закручування гайок», – зазначає він.

      Інформаційна доба чи то мутує, чи то вже остаточно трансформувалася в еру дезінформації. Найбільш розповсюджена, легкодоступна та водночас затребувана зброя масового ураження у ХХІ столітті — інформація. Не свинцеві кулі, не ядерні заряди, а саме сконструйовані медіамесиджі — зброя №1 в арсеналі так званої гібридної війни. Нам, українцям, це відомо, як нікому добре. Російська пропаганда вкоренила у свідомості чималої частини наших співвітчизників «русский мір» і похитнула територіальні кордони України.
      «Інформаційна війна», «пропаганда», «фейк» — терміни, які стали звичними для більшості українців лише за останні три роки. Лише після того, як нас добряче струснули анексією та «градами», українці задумалися про важливість інформаційної безпеки. Це чітко виявило величезний освітній пробіл у нашого не досить медіаосвіченого суспільства.
Медіаосвіта в Україні потрібна не лише для того, щоби протистояти інформаційній агресії. Вона також покликана формувати медіаграмотність і сприяти розвитку громадянського суспільства. Не ототожнюймо українські медіавиклики з однією лише російською машиною пропаганди. Все набагато складніше, і рівень цієї складності з плином часу лише зростатиме.
      Важливо вміти розпізнавати медійну маніпуляцію, на яку наразитися можна будь-де. В оману може вводити і загальнонаціональний телеканал, і місцеве радіо, і районна газета, і улюблена сторінка в соцмережах. Уникнути маніпуляції допоможе критичне мислення та медіаграмотність — ті два життєво необхідних навики сьогодення, яких українцям дуже бракує. Уміння критично мислити в повсякденному житті — визначальне у ХХІ столітті. Кожному необхідно виробляти в собі інформаційну «імунну систему». Зробити це буде простіше після медіаосвітньої вакцинації, яку необхідно було б проводити через спеціальні навчальні курси ще на шкільному та університетському рівні. У цьому питанні Україна пасе задніх, не надаючи належної уваги медіаосвіті на державному рівні. Практично всі проекти, пов’язані з впровадженням медіаграмотності у навчальний процес, — це ініціативи громадських активістів, медіаекспертів, окремих педагогів.
      «Медіаграмотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотності полягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
      Найкраще прищеплювати медіаграмотність ще з юного віку через медіаосвітні елементи в навчальному процесі. Дітей потрібно не захищати від медіа (це треба, до речі, пояснити багатьом батькам) — вони мають готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіапроцесу. В інформаційну добу «ньюс-мейкером» світового масштабу може стати навіть учень, якщо в нього є смартфон, інтернет і сторінка в соціальних мережах.
      Отож, зарадити суспільному дефіциту медіаграмотності може, перш за все, медіаосвіта, впроваджена на обов’язковому загальноукраїнському рівні у школах та вищих навчальних закладах.

Матеріал підготувала:
Глушко Ольга, учениця 10 А класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІступенів № 13
Ірпінської міської ради, Київської області
Керівник: вчитель курсу «Громадянська освіта»
Шпильковська Олена Олександрівна

      Критичне мислення – це необхідна навичка і життєво важливий ресурс сучасної людини. Критичне мислення базується на законах логіки та на розумінні психологічних процесів які протікають у нашій свідомості. Критичним мислителям властиве скептичне ставлення до всього. Що дає володіння цим навиком? Навички критичного мислення дають змогу не потонути в інформаційній лавині не піддатися маніпуляціям, допомагають прийняти зважені рішення та відстоювати їх. Критичне мислення допомагає в пошуку нових шляхів вирішення проблем. Чому розвиток критичного мислення важливий як для дітей, так і для дорослих? Розвиток КМ є важливим, як для дітей, так і для дорослих, бо у світі де має місце інформаційна війна, важливо вміти розпізнавати інформацію, аналізувати джерела і мотиви, приймати зважені рішення. В період розвитку інформаційних технологій цінуються вміння професійного пошуку необхідної інформації, здатність її проаналізувати оцінювати та застосувати.
      На мою думку, діти краще володіють навиками критичного мислення ніж дорослі, адже вони не бояться сумніватися в почутому чи побаченому, задавати безліч запитань, досліджувати невідоме. Мені здається, що це треба розвивати. Мислення дорослих засмічене стереотипами, шаблонами, впливом авторитетів. А зараз ми розглянемо головні методи розвитку КМ.
– Задавати питання і не приймати на віру все, що нам пропонують:
– Шукати докази, що підтверджують або спростовують отриману інформацію.
– Накопичувати знання і розширювати світогляд. Що стосується розвитку КМ у дітей, то важливо орієнтуватися не на запам’ятовування ними фактологічного матеріалу, а на постановку проблеми і пошук її вирішення.
      Із цих рядків, а також з їхніх безпосередніх відгуків можна зробити висновок, що підлітки усвідомили важливість здобуття критичного мислення, адже в сучасному світі все так стрімко трансформується – починаючи від техніки – закінчуючи свідомістю – успішним буде той, хто володіє когнітивною гнучкістю, здатністю до розвитку та росту.
      Отже розберемося, що таке медіа грамотність. Медіа грамотність – це сукупність знань, навичок та умінь які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування суспільстві та їхній вплив.
      Медіа грамотність та критичне мислення є важливою частиною нашого життя. Без нього на нашій планеті не було б нових відкриттів та наукових досліджень.

Любарська Дар`я – депутат Олександрійського
міського дитячого парламенту

      В умовах, коли «все навкруги – медіа» і коли медіанасильство надзвичайно доступне не лише дорослим, а й дітям, обмежити кількісне його споживання майже неможливо. Тому більш ефективним є інший шлях – навчання дорослих глядачів і дітей основам медіаграмотності, формування в них культури споживання медіапродукції, зокрема, формування критичного ставлення до медіанасильства, побаченого на екрані телевізора чи моніторі комп’ютера.
      Формування в дітей та молоді критичного ставлення до медіанасильства, яке слугує основою формування в них медіа – культури і є базовим її елементом, – величезна відповідальність і одна з найважливіших завдань виховання дітей та підлітків у медіа суспільствах.
      У широкому розумінні медіа-культура – це, з одного боку, сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а з іншого – культура споживання медіа і сприймання медіа – продукції різними соціальними групами і суспільством загалом.
      Поняття «медіа-культура» визначається у двох аспектах: соціокультурному та психологічному. Насамперед медіа-культура – це суспільний феномен виробництва та споживання медіа-продукції, який передбачає взаємодію, комунікацію між цими двома умовними соціальними групами. Комунікація між виробником та споживачем, будучи опосередкованою технічними засобами, становить медіа-комунікацію, масову медіа-комунікацію.
      Результатом діяльності в галузі медіа-виробництва є медіа-продукція у вигляді медіа-інформації та медіа-мистецтва (медіа-тексти), їх матеріальні носії (газети, журнали, фотоплівки, кінострічки, диски…), а також медіа-засоби (технічне забезпечення) та медіа-технології (прийоми, методи, техніки, психотехніки), завдяки яким медіа-продукція як створюється, так і зберігається, транслюється. Все це становить предметний та духовний аспект медіа-культури в цілому.
Утім, медіа-культура має й інший, психологічний вимір – як медіа-культура особистості. Особистісна медіа-культура становить набуті людиною як психофізіологічні, так і психологічні способи споживання медіа-продукції.
      До останніх відносяться: мотиви споживання, уміння пошуку, сприймання, аналізу, оцінювання, опрацювання, зберігання інформації, отриманої з медіа, а також застосування корисної, дистанціювання від непотрібної.
      «Критичне мислення» становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність до поетапного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, а також самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів.
Критичне мислення є дуже важливим моментом у процесі формування медіа-культури особистості.
      Проте маючи тільки теоретичні знання прокритичне мислення, медіа-культуру, медіа-грамотність, підліткам неможливо чітко і правильно сформувати свою особистісну медіа – культуру.Тут важливу рольвідіграє ,систематичнапрактична робота над здобуттям вміння орієнтуватися у медіа-просторі.
      І цю практику ми,члени «Школи дебатів»,здобуваємо у повсякденній практичній діяльності.,набуваючи практичні уміння та прийоми у трьох різних напрямах.
Перший напрям – це надбання умінь цілеспрямованого пошуку, засвоєння, переробки й практичного застосування медіа-інформаціїпід час підготовки до дебатів за певною темою чи роботою над певним проектом.
      Ми працюємо в такій послідовності: пошук інформації, оцінювання її важливості, асиміляція, засвоєння інформації, інтеграція нових знань з уже набутим досвідом, творче застосування нових знань у практичному плані та ін.
Другий напрям передбачає оволодіння засобами психологічного захисту,що передбачає не детальне сприймання медіа-інформації, а ґрунтовний її аналіз і творчепереомислення, що, в свою чергу, формує особистий творчий стиль розумової діяльності в цілому й у ставленні до медіа-текстів зокрема.
Наприклад, нав’язливий візуальний образ рекламного зображення можна спрямувати на створення іншої/нової суб’єктивної візуальної реальності.
      Третій напрям має профілактичний характер, так звана медіа-гігієна. Ми контролюємо свої психо-фізіологічні навантаження, пов’язані із використанням ЗМК, та негативний вплив на особистість з боку медіа-інформації. Тобто ми регулюємо свою поведінку в процесі використання ЗМК та свою здатність уникати медіа-інформацію, яка руйнує нашу психіку, свідомість, викривлює світобачення, підмінює, нівелює духовні цінності або дратує, викликає негативні емоції, нав’язує позицію, суперечливу переконанням особистості, намагається маніпулювати нею.
      І саме тому одним з найважливіших навичок та вмінь у процесі споживання візуальної медіа продукції ми вважаємо розвинуте критичне мислення особистості.
      Критичне мислення особистості включає в себе:
• уважне сприймання, інтерпретація як розуміння медіатексту, його осмислення ,
• аналіз формату, жанру медіа тексту,
• аналіз змісту й форми,
• встановлення мети й смислового акценту ,
• виявлення задіяних медіатехнологій,
• аргументоване оцінювання медіатексту
• формулювання власної незалежної позиції щодо даного медіа тексту.
      «Школа дебатів» нас вчить проводити медіа дослідження – це практична форма здійснення критичного аналізу будь-яких медіатекстів.
      Основою методів дослідження медіатекстів є аналітичне конструктивне критичне мислення.
      Критичне мислення – тип спрямованого логічного / аналітичного мислення.
      Основні операції критичного мислення – розуміння інформації, її послідовний аналіз, інтеграція проаналізованого, пошук аргументів для обґрунтованих суджень, формулювання висновків, оцінювання того, що підпадає під аналіз.
      За такою схемою ми здійснюємо критичний аналіз медіа-тексту:
      1. Уважно сприймаємо (читаємо, розглядаємо, дивимося й слухаємо), інтерпретуємо та осмислюємо даний медіатекст.
      2. Аналізуємо медіа текст за видом медіа продукції, форматом, жанром, змістом.
      3. Встановлюємо смисловий акцент медіа тексту.
      4. Виявляємо застосовані медіа технології (технічні, змістові) та мету їх застосування — спрямування медіатексту.
      5. Інтегруємо проаналізоване (1-й висновок).
      6. Встановлюємо аналогію з іншими медіа текстами, шукаємо аргументи.
      7. Оцінюємо медіа текст на основі аргументів й узагальнюємо (2-й висновок).
      8. Формулюємо особисте ставлення, власну позицію до даного медіа тексту.
      9. Формуємо в собі критичний стиль мислення до медіа реальності у цілому.
      Отже, критичне мислення ефективно розвивається завдяки виконанню таких практичних медіа дослідницьких завдань.
      Критичний стиль мислення формується на підставі звички критично мислити та самомотивації щодо опанування цією якістю.
      Критичне мислення є головною та необхідною умовою становлення медіа грамотності особистості.

Парламент дітей та молоді Новоукраїнської ОТГ

      Критичне мислення – це, по суті, певний підхід до мислення; це набір навичок, який включає в себе використання різних способів розумової діяльності (операцій мислення), таких як аналіз і синтез, порівняння й абстрагування та інші, що застосовуються для формулювання обґрунтованих висновків та оцінок.
      Критичне мислення передбачає:
      • Точне визначення проблеми або питання. У чому саме полягає суть проблеми або питання?
      • Збір достатньої кількості інформації про проблему чи питання або збір доказів з кількох джерел.
      • Вивчення достовірності джерел доказів. Чи не є автор або компанія, яка надала певну інформацію, заангажованими? (Упередженість – це не погано, вона просто є, але необхідно вміти розібратись у тому, виправдана вона в даній конкретній ситуації чи ні.)
      • Перевірку логіки доказів. Чи достатньо переконливі запропоновані аргументи? Чи є висновки прийнятними?
      • Розгляд різних видів інформації – фактів, статистики, інформації з першоджерел тощо.
      • Розгляд усіх точок зору, усіх аспектів і поглядів. Чи могли б ви включити певну точку зору у свої докази?
      На шляху до розвитку такого мислення потрібно пройти 6 послідовних кроків:
1. Не рефлексивний мислитель – ще не усвідомлює «недорозвиненість» свого мислення.
2. Спантеличений мислитель – усвідомив, що має проблеми зі своїм мисленням.
3. Мислитель-початківець – намагається удосконалюватися, але без регулярної практики.
4. Практикуючий мислитель – визнає необхідність регулярної практики.
5. Просунутий мислитель – росте у процесі своєї регулярної практики.
6. Майстер мислення – усвідомлене і проникливе мислення стає візитівкою людини.
      Медіа грамотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіа грамотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіа грамотності полягає у трансформації медіа споживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
      Освічені люди, наприклад, можуть без проблем розпізнавати російську пропаганду в ЗМІ, але повірити у фейкову смерть королеви Великобританії (цей фейк нещодавно було запущено на пострадянському інтернет-просторі). Саме дефіцит медіа грамотності та критичного мислення в суспільства значною мірою сприяє високій популярності політиків-популістів, які, передусім, комунікують з електоратом і впливають на нього саме через ЗМІ. Медіа грамотність спонукає довести до автоматизму процес перевірки кожного сумнівного медіа повідомлення. У праці «Factual Entertainment: How to make media literacy popular» презентована максимально детальна схема аналізу медіа месиджу, який складається з 28-ми ключових запитань: «Хто написав повідомлення?», «Яка його цільова аудиторія?», «Кому вигідна ця інформація?, «Яке джерело?», «До чого спонукає цей месидж?» і т. ін. У повсякденному житті ми, звичайно, не будемо ставити всі 28 запитань. І декількох критичних запитань та верифікації інформації вистачить для того, щоб розібратися із середньостатистичною медійною маніпуляцією.
      Саме тому найкраще прищеплювати медіа грамотність ще з юного віку через медіа освітні елементи в навчальному процесі. Нас потрібно не захищати від медіа — ми маємо готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіа процесу.

Домбровська Анастасія
Голова МПД
Знам’янський міський парламент дітей
координатор Литвинець С.В.

      Новітня українська журналістика вже пережила величезну кількість виборів президентських, парламентських, місцевих. Були карколомні й визначальні, як президентські 1991-го, 2004-го чи 2010 років, парламентські 2002-го чи позачергові 2007-го. Будь-які вибори в умовах не до кінця сформованого громадянського суспільства й корумпованого політикуму — це своєрідне сезонне загострення хронічної хвороби під назвою «боротьба за владу». Симптоматика передбачувана: як примітивно політтехнологи розкручуватимуть своїх патронів і «топитимуть» їхніх конкурентів і як за популізму бо й узагалі за гречку прості люди віддаватимуть свої голоси за шахраїву дорогих костюмах. Для журналістів же в такі моменти історії наступають або «жнива», або питання серйозного особистого професійного вибору. Чи брати гроші з рук політиків, чи продовжувати чесно інформувати свою аудиторію.
      Наближаються вибори президента України 2019. Це означає, що на українців вже чекає хвиля політичної агітації, яка просочиться і в ЗМІ. Перед журналістами знову стоїть завдання максимально правдиво висвітлювати передвиборчі перегони, з чим українські медіа, як зазначають експерти, зазвичай слабо справляються. Саморегуляція і об’єднання сил журналістів, на думку більшості експертів, зробить ЗМІ більш незалежними від своїх власників, а отже й політичних маніпуляцій.
      За останні кілька років медіа освіта опинилась на порядку денному: в Україні тригером стала російська агресія та пропаганда, агітація та проведення виборів Президента України, у США – фейки під час виборів президента, у Великій Британії – роль таблоїдів під час Брекзиту. Тому освітні інституції та громадський сектор почали акцентувати увагу на важливості вміння аналізувати медіа повідомлення, визначати їх достовірність, звертати увагу на джерело та думати перед тим, як вірити в щось сумнівне у Facebook.
      В Україні медіа грамотність вже інтегрується у навчальний процес – вона включена у стандарт початкової школи, за яким навчаються перші класи з цьогонавчального2018 року. Також в десятих класах вже викладається курс «Громадянська освіта», де одним із семи розділів є «Світ інформації та мас-медіа».
      Ще у 2017 році у статті «Трамп як стимулятор медіа грамотності» писала про те, що медіа грамотність не може стати панацеєю від усіх медійних хвороб, і освіта аудиторії автоматично не зробить ЗМІ якісними (існує гіпотеза, що запит на не якісні матеріали швидко знизиться, так само як і вплив пропаганди).
      По-перше, медіа освітній рух має відбуватись паралельно з іншими процесами, зокрема, зміцненням і розвитком незалежних ЗМІ, вирішенням питання не прозорості медіа власності тощо.
      По-друге, в будь-якому випадку, знання з медіа грамотності – це не щось схоже на модель комунікації Лассуела, «теорію магічної кулі» чи «магічної ін’єкції», згідно з якою всі повідомлення сприймаються аудиторією однаково і викликають однакові реакції.
      Перед усім медіа грамотність – це постійна активність, яка інтегрується у дуже різні сфери життя. Адже ці компетентності цінні тоді, коли включаються в інші активності та допомагають досягати різних цілей – як індивідуальних, так організаційних і державних.
      В умовах гібридної війни саме інформація є тим засобом, «який використовують проти нас і який ми маємо вчитися ефективно використовувати для захисту власної свідомості й можливостей».
      Велика роль в Україні саме громадського сектору в розвитку медіа освіти — це не унікальне явище. Так, згідно з дослідженням Європейської аудіовізуальної обсерваторії, за останні п’ять років у 28 країнах ЄС третина проектів медіа грамотності реалізовувалася саме громадськими організаціями. Безумовно, якщо говорити про Україну, то це дуже позитивна тенденція, проте вадою є те, що офлайновим заходам бракує тяглості й системності, розуміння, які саме аудиторії охоплюються проектами та, знову таки, комунікації одне з одним.
      Звичайно, навіть десять тренінгів з факт чекінгу не означатимуть, що всі учасники почнуть перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації.
      Але й забуття медіа освіта нарешті в тренді. Переконана: медіа грамотність важлива – і тренінги, і онлайн-курси, і зміни в освіті сьогодні необхідні, але вони є частиною комплексу дій.
      Отже, на нас чекають дві надзвичайно відповідальних кампанії — президентські вибори, які мають відбутися 31 березня 2019 року, й парламентські, які мають відбутися 27 жовтня 2019 року. І кожен з нас сам має зробити свідомий вибір : перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації, або вірити всьому, що кажуть неперевірені джерела ЗМІ. Адже, як я відзначала раніше, жодна допомога зі сторони держави в вигляді тренінгів, впровадження медіа грамотності в освітні процес тощо не можуть стовідсотково захистити нас від «медіа атак».

Гвоздик Олександра
І заступник Голови МПД
Знам’янський міський парламент дітей
координатор Литвинець С.В.

      У ХХІ столітті люди перестали бути лише споживачами інформації, яку транслюють ЗМІ. Користувачі самі почали створювати контент у медіапросторі: писати дописи у мережі “Фейсбук”, транслювати наживо усе, що відбувається навколо них, завантажувати аматорські відео на «YouTube», які потім використовують ЗМІ у своїх сюжетах та публікаціях. Це все вказує на те, щосуспільство перетворилося на інформаційне – велика частина діяльності та спілкування перемістилася у віртуальний простір. Тому зараз важливою і потрібною є навичка медіаграмотності.
      Медіаграмотність — це набір компетентностей, необхідних для активної й усвідомленої участі в житті медійногосуспільства. Тобто інформаційне суспільство, яке спілкується, ділиться інформацією, отримує нові знання, влаштовує соціальніакції та флешмоби у віртуальному просторі. В основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотностіполягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
      Споживачі інформації у медіа та соціальних мережах, які водночас є і її творцями, повинні почати критичніше ставитися до повідомлень у ЗМІ, не вірити усьому, що опубліковано, перевіряти інформацію у кількох джерелах, щоб уникнути поширення фейків, тобто неправдивих новин.
      «Стати медіаграмотним» – не означає пройти якісь курси, вивчитися, отримати сертифікат, і на цьому все. Медіаграмотність – це практичний навик, риса стилю життя. Медіаграмотна людина, якщо бачить сумнівну інформацію, намагається її перевірити. Це людина, яка не просто пливе за інформаційною течією, а критично сприймає цей потік . Інформація уже позбавлена ореолу святості чи таємничості, як це було раніше, коли відомостей бракувало. Зараз повідомлень та новин – надлишок. Контент творить кожен, хтохочейоготворити. Інформації стало багато, тому гостро постала проблема її аналізу та критичного сприйняття, щоб відсіяти неправду.
      Міжнародна організація ЮНЕСКО опублікувала п’ять принципів медійної та інформаційної грамотності (LawsofMediaandLiteracy, MIL). Згідно з ними, «інформація, комунікація, бібліотеки, медіа, технології, інтернет мають використовуватися суспільством критично. Вони рівні за статусом, і жодне з цих джерел не варто вважати більш значущим, ніж інші». Важливо перевіряти отримані повідомлення у різних джерелах і не вважати одне достовірнішим за інше. Не варто оточувати себе лише медіа певної орієнтації, адже це спотворює сприйняття реальності. Інформацію потрібно черпати з різних джерел, незважаючи на те, що їхня позиція може бути неприйнятною для нас. Лише так можна залишитися об’єктивним. Відповідно допринципів ЮНЕСКО, «кожен громадянин є творцем інформації/знань. Кожен має право на доступ до інформації та право на самовираження. Медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх – і для чоловіків, і для жінок, – і тісно пов’язана з правами людини». Саме тому, що кожен має право на самовираження, і потрібна медіаграмотність. Адже інформації стало дуже багато, тому потрібно уміти її фільтрувати. Безперечно, кожен має право на власну думку і її висловлення, але через інформаційний шум не всі є почутими.
      Ще одним принципом є те, що «інформація, знання та повідомлення не завжди є нейтральними, незалежними чи неупередженими. Будь-яка концептуалізація, використання і застосування MIL повинна зробити це твердження прозорим і зрозумілим для всіх громадян». Особливо це відчутно в Україні, де медіа мають власників, здебільшого олігархів, які нав’язують власну редакційну політику. Потрібно уважно аналізувати месиджі, які чуємо зі ЗМІ – найчастіше вони вигідні їхнім власникам і не відображають реальної картини. Саме тому і потрібна медіаграмотність – для розуміння поточної ситуації, позицій сторін конфлікту та поглядів різних людей. «Кожен громадянин хоче отримувати і розуміти нову інформацію, знання і повідомлення та мати можливість на спілкування з іншими, навіть якщо він не висловлює це прагнення. Їхні права на це ніколи не мають порушуватися». П’ятим принципом медіаграмотності від ЮНЕСКО є твердження, що «медійна та інформаційнаграмотність не набувається одномоментно. Це постійний та динамічний досвід і процес. Його можна вважати завершеним, якщо він включає в себе знання, вміння та установки щодо використання, створення та передачі інформації, щодо медіа та технологічного контенту». Знання, вміння та навички з медіаграмотності набуваються разом із досвідом. Для цього людині потрібно перебувати в медійному полі, критично сприймати інформацію від різних ЗМІ та лідерів думок у соцмережах, зіставляти різні факти та повідомлення, не довіряти нікому та перевіряти дані.
      Шведський медіаосвітянин та педагог, куратор шведського медіаосвітнього порталу Йоран Андерсон [2] сформулював власні правила медіаграмотності. По-перше, «не варто поширювати прохання про пошук людини. Ви ж не знаєте всієї історії. Іноді за дуже емоційним проханням знайти зниклу безвісти близьку людину, може ховатися звичайний брехун». Такі поширення часто трапляються в українському сегменті Фейбуку. Люди щиро хочуть долучитися до вирішення проблеми, допомогти тим, чим можуть, хоча б репостом, але рідко задумуються, хто саме поширив таке повідомлення, для чого це йому, кому це вигідно і хто від цього може постраждати.
      По-друге, «не потрібно ділитися інформацією про події та нещасні випадки. Те саме – ми не знаємо фактів. Під час поширення інформації про ознаки підозрюваного або потерпілого, ви ризикуєте нашкодити невинним і поширити неправдиві заяви, які дезорієнтують багатьох людей. Йдеться також про захист тих, хто безпосередньо постраждав в ситуації». Такі повідомлення теж поширюють доволі часто і не задумуються про наслідки. Користувачі бачать інформацію і одразу вважають її правдивою, не перевіривши. Для цього і потрібно володіти медіаграмотністю – щоб не вірити жодним відомостям до їхньої перевірки.
      Також «варто бути обережними, коли берете участь у конкурсах та розіграші призів. Деякі з повідомленьFacebook містять посилання на сторінки, на яких просять дати вашу особисту інформацію, щоб конкурувати за приз. Такі конкурси практично не мають переможців, власник сайту збирає інформацію для продажу її багатьом компаніям, щоб вони могли вам відправити рекламу по електронній пошті або телефону». Зараз такі конкурси стали доволі популярними, багато користувачів хочуть отримати призи і не задумуються про те, чи обіцяні подарунки існують.
      Окрім того, «не потрібно проходити тести на Facebook. На деяких веб-сайтах, які пропонують тести, рекомендується увійти в систему з обліковим записом соціальної мережі і дати дозвіл, щоб розмістити результати на сторінці. Це завжди попереджувальний знак. Клікнувши, користувач дозволяє контролювати свій обліковий запис». Останнім часом проходження таких тестів, зокрема поширення їхніх результатів стало масовим явищем. Такий тренд помітили і використовують також ЗМІ, публікуючи тести до певних свят. Часто користувачі соцмереж без вагань заходять на сумнівні сайти та поширюють результати тестів на власні сторінки у Фейсбуці.
      Висновки. Отже, медіаграмотність можна назвати сучасною потребою інформаційного суспільства, адже зараз головною цінністю стала інформація, її продукують майже усі користувачі медійного простору. Контенту стало так багато, що споживачі не встигають його аналізувати. Серед великої кількості відомостей часто трапляються неправдиві новини, маніпуляції та пропаганда. Новітня навичка – медіаграмотність, покликана до того, щоб навчитися їх відрізняти.

Бачковська Ірина
Знам’янський районний парламент дітей
Координатор Єніна О.М.

      В умовах невщухаючої інформаційно-психологічної пропаганди з боку інших країн світу по відношенню до України дуже важливо суспільству бути “розумним”, або іншими словами — бути інформаційно грамотними і освіченими, вміти розрізняти брехню і маніпуляцію від правди й істини. Адже відвертий блеф, спотворення фактів і історичних подій, ворожа пропаганда створюють несприятливий грунт для формування протиукраїнської свідомості у людей, якою потім можна вміло управляти і маніпулювати. Громадська думка під дією маніпулятивних технологій і спеціальних інформаційних атак спотворюється, що вочевидь йде не на користь самим людям і українській державі в цілому.
      У суспільстві особливо активна молодь. Молоді люди найбільш прогресивний, чутливий і рішучий соціальний прошарок. Тому вкрай важливо, щоб окрім інших, головним чином саме вони знали правду — вміли розрізняти між міфом і правдою, між маніпуляцією і реальністю, між фейком і істиною, — могли орієнтуватися у інформаційному просторі у процесі “споживання” інформації.
      За результатами здійсненого соціологічного дослідження, сучасна молода людина здебільшого інформацію отримує із соціальних мереж. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З огляду на це, важливо, щоб молодь була медіаосвіченою — вміла критично мислити. Адже медіаграмоність — запорука протидії інформаційній агресії.
      За соціологічними анкетуваннями факультету соціології та права КПІ, більшість молоді, а саме 60%, зрідка стежать за політичними подіями в країні та розвитком подій на її Сході. Дещо менше третини молоді впевнено слідкують за подіями в країні, а 10% — не особливо переймаються політичними процесами, якими живе країна. У часи розвитку інтернет-технологій і соціальних мереж 30% опитуваних дізнаються про події в країні із соціальних мереж, а також приблизно стільки ж отримують інформацію від друзів та родичів. Сайти інтернет-медіа і телебачення залишаються також доволі поширеним джерелом інформації про події в країні. Кожен п’ятий дивиться телевізор і заглядає на тематичні інформаційні інтернет-медіа з метою огляду інформації про суспільно-політичні події і новини в країні. При цьому втрачають популярність радіо і друковані медіа. З радіо і друкованих ЗМІ респонденти майже не отримують інформації про події в країні. Переважна більшість опитуваних довіряють офіційним сайтам українських медіа — це 77% респондентів. Кожен десятий респондент довіряє новинам із соціальних мереж, а 13% — взагалі не довіряють новинам із інтернету. Далеко не усі читачі новин перевіряють інформацію на об’єктивність. Так, лише 23% респондентів мають звичку перевіряти інформацію, яка викликає сумніви чи подана односторонньо. Переважна більшість, а саме 77% респондентів, зрідка намагаються перевіряти інформацію на об’єктивність і репрезентативність, яку отримують із різних джерел масової інформації. Що стосується довіри до джерел інформації, зокрема до соціальних мереж, то більшість респондентів (54%) довіряють інформації, яку отримують із соціальних мереж за умови, якщо таку інформацію поширюють відомі люди, медіа чи організації. Лише 7% довіряють авторитету друзів, а кожен четвертий опитуваний взагалі не довіряє інформації із соціальних мереж. Найбільш популярною соціальною мережею, з якої отримують інформацію респонденти, на сьогодні є Facebook. Понад 80% опитуваних найчастіше дізнаються про новини саме із цієї соціальної мережі. Рівно стільки респондентів, скільки взагалі не читають новини із інтернету, а саме 13%, в той же час відповідно не читають й новини в соціальних мережах.
      Як бачимо, результати соціологічного дослідження свідчать про те, що сучасна молода людина активно користується соціальними мережами і власне з них здебільшого й отримує інформацію. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З урахуванням цього, важливо, щоб українська молодь була медіаосвіченою, тобто вміючою перебірливо отримувати і користуватися інформацією, бути людиною критично мислячою. Тому з метою організації ефективної протидії інформаційно-психологічним загрозам необхідно терміново зайнятись проблемою підвищення медіаграмотності населення, особливо молоді, яка ще не має життєвого досвіду і здатна вірити перекрученій інформації. Міжнародними документами — Грюнвальдською декларацією “Освіта для медіа та цифрового світу”, Севільською конференцією “Медіаосвіта молоді”, резолюцією Європарламенту щодо медіа грамотності у світі цифрових технологій — визначено, що медіаграмотність має бути базовим елементом політики у сфері споживання аудіовізуальної інформації, основою обізнаності громадян у питаннях прав людини, необхідною умовою для їх участі у демократичному житті суспільства.

Таня Єфімова,
в.о. голови Петрівського РПД
координатор Дементьєва Н.В.

      Сьогодні у гуртку «Основи учнівського самоврядування» Вільшанського центру дитячої та юнацької творчості впроваджується компетентнісний підхід. Мета навчання медіаграмотності та критичного мислення вихованців – це формування практичних навичок і розуміння, аналізу й оцінювання змісту медіа, здатності створити власний медіапродукт і оцінити власну медіаактивність.
      Позашкілля готує підлітків до подальшого життя. Це дуже відповідальна місія. І особлива роль тут належитть гурковій роботі, бо саме вона розвиває та спрямовує підлітківдля успішного навчання, дає алгоритм дій на всі шкільні, а часто взагалі всі роки. Саме тут прививається любов до навчання, навички роботи з медіа, реакції на різні типи повідомлень. Зміст позашкільної освіти сьогодні має вирізнятися інтеграцією і формуванням практичних навичок, що дозволить врахувати особливості вихованців, забезпечувати баланс між емоційною, інтелектуальною, духовною, соціальною та фізичною сферами, побудувати навчання на формуванні трьох орієнтирів: «відчуваю», «думаю» та «дію» завдяки використанню різноманітних організаційних форм навчання та компетентнісного підходу. Враховуючи те, що керівнику гуртка надається більше свободи при плануванні навчально-виховного процесу з метою реалізації програм та забезпечення цілісної системи знань, умінь і ставлень, спрямованих на формування ключових компетентностей і наскрізних умінь, я можу проводити раз на тиждень так звані тематичні дні, присвячені розвиткові критичного мислення, удосконаленню вмінь досліджувати навколишнє середовище, у якому мешкають діти, дослідницько-пізнавальним проектам, екскурсіям, формуванню медіаграмотності або іншим навчальним потребам, що дозволить забезпечити якість освітнього процесу. Сьогодні медіаосвіта має бути спрямована на забезпечення всебічного підготування дітей і молоді до життя в інформаційному суспільстві. Тому спрямовую свою роботу на соціалізацію особистості вихованців, їх патріотичне і громадянське виховання.
      Громадянська та медіакомпетентність стає для сучасного педагога інструментом, за допомогою якого він формує в дітей найважливіші людські якості, необхідні для життя в суспільстві. Це впливатиме на формування громадянської, соціальної та медійної компетентності учнів, а саме: вміння критично мислити; навичок пошуку, аналізу та оцінювання інформації, тверезого ставлення до медіаповідомлень на основі вивчення джерел. Учні можуть шукати та перевіряти інформацію, аналізувати вплив медіатекстів та створювати їх.
      Проводжу дітям заняття, використовуючи такі методи – мозковий штурм, дискусію, ділову гру, роботу в групах. Обов’язково даю дітям можливість висловлювати власну думку, дискутувати. Це допомагає їм розумнішати, розвиватися, спілкуватися, робити відкриття та винаходи. Ще доволі часто використовую метод стоп-кадр, улюблену вправу дітей. Я зупиняю перегляд відео-сюжету на певному (бажано кульмінаційному, вирішальному) моменті та пропоную дітям придумати, чим закінчилася історія. Ця вправа дає можливість учням змоделювати ситуацію, наближену до реальності, висловити думки, які передають їхні власні внутрішні переживання. Вислухавши відповіді дітей, я пропоную додивитися відео до кінця. Після цього запитати, чи сподобався їм фінал і чому.
      Сучасний медіапростір насичений різноманітною інформацією: достовірною та хибною, корисною та шкідливою, перевіреною та спотвореною. Щоб не стати медіажертвою та не піддаватися медіаманіпуляціям, дитина повинна вчитися критично її сприймати. Людьми, які не розуміють, що кожен елемент медіаоточення несе певну інформацію, легко маніпулювати. Тому такі заняття сприяють формуваннюважливих навичок, через ігрові вправи діти вчаться бачити відкриту та приховану інформацію навколо себе.Через гру на занятті діти доходять висновку, що багаторазове передавання інформації призводить до її спотворення – навмисного чи ні. У людини, яка скористалася хибною інформацією, виникають проблеми. А цього можна уникнути, якщо вміти її перевіряти. Через моделювання простих життєвих ситуацій діти вчаться шукати першоджерело інформації.
      На мою думку, одним із найголовніших кроків, які маємо зробити ми – педагоги для захисту інформаційної безпеки, – це розвиток критичного мислення та впровадження медіаграмотності у навчальний процес. Втім, поки медіаграмотне покоління ще зростає, а гібридна війна триває і в інформаційному полі в тому числі, нам потрібно приділяти значну увагу в цьому напрямку. Тож, як говорили класики, «учітеся, читайте» та пам’ятайте, що досконалість не має меж.

Координатор Вільшанського РПД Радова Тетяна Валентинівна

      Розвиток критичного мислення, навичок декодування медіаповідомлень, вміння створювати власний медіапродукт – нагальна потреба, що відповідає сучасним тенденціям розвитку особистості підлітків.
      Без критичного мислення сьогодні не може бути ні дитини, ані людини.
      Критичне мислення є одним з центральних концептів медіаграмотності.
      Якщо медіаграмотність буде упроваджена в кожній українській школі, то з українським суспільством все буде гаразд.
      Критичне мислення – модний тренд чи необхідність? Щодня перед нами постають чимало питань та проблем, які вимагають наших відповідей та ефективних рішень. Деякі з них ми з легкістю долаємо, а деякі можуть стати справжнім викликом для наших мізків. Як заощадити, не втрачаючи якості життя? Щохвилини повз нас проходять тонни різноманітної інформації, яка прагне знайти свій прихисток у наших головах. ЇЇ кількість не вдасться зменшити, тому виникає необхідність навчатись давати собі раду з інформаційним потоком, аби не загубитись у ньому. Медіаграмотність є тим базовим інструментом, що дасть змогу використовувати позитивні сторони медіа, і дозволить вберегти себе від негативних, як от інформаційні маніпуляції та тиск.
      Разом з лідерами учнівського самоврядування Вільшанського району на заняттях гуртка «Основи учнівського самоврядування» ми обговорюємо тему «Медіаграмотність та критичне мислення», мета якої є поліпшення громадянської медіаграмотності та сприяння покращенню якості сприйняття нами інформації. Ми розглядаємо чотири важливі навички, що є ключовими для розуміння та аналізу засобів масової інформації, обговорюємо, які з них вже нами використовувалися та які потрібно удосконалити. Також ми оцінюємо переваги та недоліки традиційних та сучасних ЗМІ, як вони доповнюють один одного, і, нарешті, обговорюємо філософську проблему цензури та контролю медіа, що викликає у нас тривалу дискусію.
      Крім того, ми розглядаємо, що таке маніпуляції на телебаченні, у журналах, газетах та соціальних мережах, а також,що таке фейкові новини і як їх розрізняти.
      Для сучасної людини вміння критично сприймати інформацію, вміти її аналізувати, визначати, чи не є ця інформація маніпулятивною. Це – одна із найцінніших життєвих компетенцій, які дозволяють адекватно сприймати навколишній світ і ухвалювати правильні рішення. Без таких вмінь ми стаємо практично беззахисними від маніпуляцій, які змушують нас чинити супротив власних же інтересів – в інтересах тих, хто подає інформацію.
      Медіаграмотна людина:
      – розуміє природу інформації і роль медіа в її розповсюджені,
      – усвідомлює, що знаходиться під постійним інформаційним тиском;
      – має навички критичного мислення та аналізу медіаповідомлень;
      – відрізняє думки і оцінки від фактів;
      – здатна захищати себе від маніпуляцій;
      – вміє створювати власний медійний контент.
      Перше, що визначає медіаграмотну людину, це те, що вона розуміє: медійні повідомлення далеко не завжди є добросовісними або професійними. Зараз взагалі можна говорити про те, що існує «інформаційна зброя масового ураження». Особливо це стало помітно, коли Україна стала мішенню інформаційної війни з боку Росії. Тому той, хто бажає зберегти свою незалежність від маніпуляцій, має вміти критично мислити: не сліпо сприймати інформацію, довіряючи будь-яким повідомленням, а аналізувати її, перевіряти достовірність, порівнювати повідомлення із різних джерел тощо. Дуже важливо відчувати власну упередженість у сприйнятті подій. І це – також одна із складових навичок медіаграмотності.
      Сучасний підліток має орієнтуватися в сучасному медіапросторі, розуміти основні принципи функціонування різних медіа, виявляти вплив інформації на особистість, аналізувати й оцінювати медіаповідомлення, знати правила культури спілкування в інформаційному суспільстві та методи захисту від можливих негативних впливів; збирати, обробляти, зберігати та передавати інформацію з навчальною метою. Медіаграмотність допомагає нам активно використовувати можливості інтернету, телебачення, радіо, преси, допомагає нам краще зрозуміти мову мистецтва. Тому дуже хотілося б, щоб у школі також розвивали ці вміння на уроках.

Юлія Лобенко,
депутат Вільшанського РПД
координатор Тетяна Радова

      ХХІ століття визначається стрімким глобальним розвитком комп‘ютерних інформаційних технологій, їх масовим упровадженням у всі сфери суспільної діяльності, що дає поштовх революційним змінам у сфері медіа. Сьогодні відмінності між Інтернетом, телебаченням, пресою, книгою та телефоном зникають, а медіаресурси стають доступними людині, де б вона не знаходилась. Саме у такому світі інформації без обмежень живе молодь, наші діти, що мають доступ до медіапродукції всього світу.
      Потік інформації, в який поринає кожна людина сьогодні, не залишає нам вибору – потрібно вчитися фільтрувати інформацію та критично її сприймати. Якщо дорослим людям важко розібратися в цьому потоці, то що говорити про учнів, які не мають ні досвіду, ні певних моральних принципів. Тому питання медіаосвіти підростаючого покоління є сьогодні надзвичайно актуальним. І серед освітянського загалу набуває все більшої популярності ідея необхідності формування медіакультури як вчителів, так і учнів.
      Сучасна освіта немислима без використання засобів масової комунікації й інформаційних технологій. Засоби масової комунікації виконують безліч функцій: інформаційну, виховну, просвітницьку, розважальну та ін. Власне кажучи, сучасні ЗМК стали системою неформальної освіти й просвіти різних шарів населення.
      Для вдосконалення якості сучасної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей.
      Незважаючи на те, що більшість учителів позитивно ставляться до медіаосвіти, насправді є ряд проблем, що стають на заваді активному застосовуванню нових технологій в навчальному процесі. Серед них відсутність належного оснащення навчальних закладів технологічними засобами, непідготовленість педагогів і т. ін. З іншого боку, відзначається досить великий відсоток учителів, що працюють по традиційній системі, яка не враховує потребу сучасного суспільства у формуванні самостійного критичного мислення учнів.
      Медіаграмотність насамперед необхідна сучасній дитині, що пов’язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа. Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини. Тим не менш не слід забувати, що медіаосвіта розвиває навички критичного мислення учнів, дає необхідні засоби для формування медіакомпетентностей учнівської молоді. Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини.
      Отож, медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації.

Прилипко Людмила Вікторівна

        Сьогодні в Україні вже не викликає сумнівів необхідність та актуальність планувальної діяльності на місцевому рівні. В нашій державі, як і в інших країнах світу, активно розвивається і запроваджується стратегічний підхід до планування сталого територіального розвитку.
        Нині суттєво видозмінюються функції, що реалізуються під час планувального процесу, зазнає змін сама роль планування у системі місцевого управління. Воно все більше стає інструментом підвищення конкурентоспроможності територій і регіонів, засобом згуртування різних суб’єктів територіального розвитку навколо нових цінностей і довгострокових пріоритетів. Така активізація планувальної діяльності, з одного боку, є закономірним етапом розвитку регіонів та окремих територій, з іншого – намаганням регіонів знайти адекватні інструменти, які б допомагали відповісти на виклики сучасного глобалізованого світу, коли істотно пришвидшуються різноманітні зміни, в тому числі політичні, економічні, соціальні, технологічні, екологічні тощо. Додатковим виміром глобалізації є розвиток інформаційного суспільства, що генерує нові численні види діяльності, які управлінці мають враховувати задля цілей сталого місцевого розвитку.

        Влада на місцевому рівні сьогодні має справу зі складними і загрозливими проблемами: надзвичайні економічні складнощі, нерозвинута інфраструктура; відсутність почуття безпеки у людей та регіональна нерівність; зростаюча бідність, безробіття, втрата самоповаги та соціальне виключення; загроза біорізноманітності, брак водних ресурсів та їх забруднення, деградація ґрунтів, забруднення повітря, незадовільні засоби утилізації твердих, небезпечних та токсичних відходів, обмежений доступ до безпечних джерел енергії тощо. Більшість із наведених проблем і викликів тісно пов’язані між собою, що посилює необхідність застосування інтегрованого стратегічного підходу до місцевого розвитку.
        Забезпечення стійкого життєздатного функціонування та розвитку окремих територій (регіонів) як цілісної соціально-економічної системи, її соціальної розбудови для підвищення якості життя при обмежених обсягах матеріальних та фінансових ресурсів неможливе без мобілізації соціальних ресурсів громади або окремих соціальних груп. Соціальні ресурси є вирішальним ресурсом формування соціальної спільноти в межах конкретної території. Як суб’єкт управління спільнота здатна на основі сумісних цінностей і відповідальності перед громадою вирішувати визначені проблеми та задачі в відповідності до конкретних цілей та інтересів в забезпеченні розвитку регіону в умовах реалізації принципів демократизації управління. В такому контексті соціальні ресурси виступають нематеріальними активами самоврядування, а в умовному визначенні їх можна розглядати як соціальний інститут в системі самоврядування та децентралізації управління.
        На цей час розроблено Концепцію реформування місцевого самоврядування та План її реалізації, які фактично є лише рамковими документами впровадження реформ, варто зазначити офіційні документи, котрі визначають основні етапи, умови та власне процес добровільного об’єднання територіальних громад, а також функції та обов’язки, яких набудуть об’єднані територіальні громади, і фінанси, які будуть надані для їх реалізації після завершення процедури об’єднання.
        Державні органи управління та соціальні ресурси територіальної громади в системі самоврядування в умовах децентралізації управління за умови їх збалансованості утворюють соціо-економічний потенціал розвитку території. В стабільних економіках мобілізація соціальних ресурсів супроводжується нарощуванням соціального та людського капіталу громади, а в системі самоврядування супроводжується скороченням транзакційних витрат, нівелюванням негативних соціально-економічних наслідків управлінських рішень, зниження соціальних ризиків. Мобілізація соціальних ресурсів як вирішальний етап в системі управління визначається як активне залучення окремих верст населення (соціальних груп, громади) до вирішення визначених проблем, зорієнтована на підвищення соціальної активності на підвищення соціальної активності та відповідальності та як динамічний процес,включає освітню та соціально-психологічну складову. Результативність та ефективність децентралізації можливо лише заумови мобілізації соціального потенціалу, створення умов для перетворення його в соціальний ресурс розвитку.
        Об’єднання територіальних громад на сьогодні є однією з найбільш обговорюваних тем та напрямів реформ, зокрема,реформи місцевого самоврядування, успішна реалізація якої має стати підґрунтям для створення дійсно спроможних територіальних громад. Метою реформи місцевого самоврядування є, передусім, забезпечення йогоспроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. Йдеться про наділення територіальнихгромад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів.
        Кожна реформа потребує своїх виконавців та їх глибокого розуміння суті реформування. Без цього будь-яка, навіть найліпше підготовлена, реформа приречена на провал.

Матеріал підготував:
Довгань Владислав, учень 10 А класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13
Ірпінської міської ради, Київської області
Керівник:вчитель курсу «Громадянська освіта»
Шпильковська Олена Олександрівна

        Серед учасників гуртка журналістики та радіомовлення «Радіо-Імпульс» ЦДЮТ нещодавно провели черговий конкурс «Я – журналіст!» Роботу можна булоподавати у кількох номінаціях, однією з яких було – написати про відому людину свого краю. Поспілкувавшись із вихованцями гуртка, я дізналася, що сьогодні для них, що найвідомішою людиною Петрівщини є селищний голова Світлана Тилик. Всі – дорослі і діти – знають, що вона багато робить для свого селища. Цікавим став той факт, що жодного імені чи прізвища попереднього селищного голови діти не пригадали. Тому, на мою думку, те, що за діяльність Світлани Тилик знають навіть діти, є високим показником авторитету, професіоналізму та самовідданості нашого селищного керівника.
        Тож напередодні дня народження Світлани Олександрівни ми публікуємо уривки з цих дитячих робіт, пронизаних словами вдячності.
        – Наш світ надзвичай жорстокий, немов велике похмуре покривало, що закриває небесну блакить та сонце. Та, не зважаючи на всі незгоди, сонце все ж таки знаходить сили посилати на землю промені надії, які надихають людей на хороші справи. Маючи сили величної зірки вони, немов, рятівники всього живого розфарбовують кожен день усіма кольорами веселки. Саме така людина є головою селища Петрового – Світлана Тилик. Скільки добра вона робить для нас – для дітей! Надзвичайно цікаві та різноманітні свята, що супроводжуються піснями та танцями, вишукані ремонти в дитячих садочках, котрі роблять їх найкращими, ігрові майданчики, на яких так люблять бавитися дітвора, роблять селище дуже яскравим та веселим, все це – заслуги Світлани Олександрівни. А як я могла забути про солодощі, які роздають на свята та які так гарно смакують дитині в будь-якому віці? Можливо, це не все, що робить для нас ясний промінь сонця. Напевно, ми багато чого не помічаємо, та все залишається навколо нас воно нікуди не зникає. Раджу вам широко дивитися нас віт та берегти посланців ясного сонця – нашу Світлану Олександрівну! (Люсі).
        – Я дуже рада, що наш селищний голова Світлана Тилик, бо вона багато робить для нас! Мої батьки у захваті від її роботи й на виборах обов’язково голосуватимуть за неї. Вони впевнені, що вона вкладає усі свої сили, щоб ми жили добре й надалі старатиметься для односельчан. Я дуже вдячна за те, що за сприяння Світлани Олександрівни поставили зупинки. Так, як я з школи додому завжди їзджу на автобусі й чекаю його, то тепер зайти у зупинку, сісти й відпочити чи сховатися від дощу мені дуже зручно. Я дякую за те, що у нас проводяться такі чудові свята! Мені дуже подобаються атракціони, аніматори, а особливо лотерейка, я ще жодного разу не вигравала, але бачила призи – круті! Світлана Тилик думає не тільки про дорослих, а і турбується про дітей! (Наталія Щербак)
        – Світлана Олександрівна – дуже хороша людина! Вона стільки всього зробила для нашого Петрового, для жителів. Наприклад: парк – гарне місце для відпочинку, ми з друзями часто у ньому проводимо вільний час! Садок у якому тепер є дуже яскраві майданчики для дітлахів, головним відкриття була нова група «Веселка», у якій дуже красивий ремонт. Особливо мені подобаються дивовижні парасольки, котрі, ніби літають у повітрі над дитячим садочком «Сонечко». Світлана Олександрівна – людина слова, адже стримала свою обіцянку що до освітлення селища й тепер усюди світло. Дякуємо їй за відремонтовані вулиці будинків, тепер у нашому селищі краще ніж у будь-якому місті! Я часто чую від бабусі слова захоплення діяльністю нашого селищного голови, її добрим серцем, чесністю та справедливістю. Що вона завжди допомагає та відгукується на прохання, хто б до неї не звернувся! (Оксана Горністова)
        – Спасибі Вам, Світлано Олександрівно, що відремонтували наш парк відпочинку, тепер ми його відвідуємо не тільки на свята, а й з радістю граємося ввечері. Поставили ігрові дитячі майданчики, тепер, коли ми вийшли з дому, то точно знаємо, що у нас є місце, щоб весело провести час. Зробили в дитячому садку спортивне поле, хоч я уже навчаюся у школі, не буду на ньому грати, але я рада за малечу. Дякую, що зробили квітучим наше Петрове! Робіть і надалі добрі справи, ми будемо дуже вдячні! (Анна Дяченко)
        – Дякую нашому селищному голові, що зробила таку красу біля мого дому (8 будинок). Мені так приємно вийти на вулицю, подивитися на ці красиві, квітучі клумби. Посидіти на гарній лавочці, а ще ж у нас біля будинку є альтанка, у яку ми ховаємося під час дощу та граємо у ній. Також незвичайний дитячий майданчик (бо там є гойдалка-машина), після гри на котрому підіймається настрій. Тож дякую Вам, Світлано Олександрівно, що Ви стараєтеся для нас (Анна Ткаченко).
        – За ініціативи Світлани Тилик у петрівчан є багато гарних місць, де можна провести круто свої вихідні та відпочити душею! Завдяки їй наше Петрове, заграла гарними, яскравими барвами квітів. Куди не подивишся – охайні клумби, котрі ще й мають декорації. Я дякую Світлані Олександрівні за прекрасний парк та чудові майданчики – тепер нам є де провести час! (Катерина Крикуненко).
        – Я, Валерія Козюрак, писала твір і розказувала вірш (розміщений на YouTube) про найкрасивіше місце Петрівщини – нашу набережну. Ще кілька років тому вона не бачила такої величезної кількості відвідувачів. Зараз же, коли не пройдеш: то тато й мама малечу за ручки ведуть, то на лавочці закохані сидять, то дівчата біля квітів фотографуються. А й дійсно, така краса, чому б і не прогулятися?! Адже всюди різнобарвні квіти, котрі так радують око відвідувачів, рівнесенькі стежиночки викладені бруківкою, по яких так зручно та приємно прогулюватися. А починається вся ця краса містком-кохання. А ще на нашій набережній вдало розміщена альтанка у яку дуже зручно прийти відпочити з друзями або ж помилуватися краєвидом наодинці. Наша набережна найкраще місце для відпочинку та прогулянок! Уся ця краса у нас є завдяки нашому селищному голові Світлані Тилик. Вона турбується про односельчан, створює для нас кращі умови, тож ми щиро Вам вдячні, Світлано Олександрівно!
        Тож напередодні дня народження окрім слів подяки ми б хотіли побажати Світлані Олександрівні міцного здоров’я, щастя, сімейного затишку, успіхів у усіх починаннях і здійснення задумів!

Оксана Ліщенюк,
керівник гуртка журналістики
Петрівського ЦДЮТ

        Кожного дня людина постає перед вибором. Іноді це вибір простий, тому що стосується звичайних буденних турбот; іноді це вибір складний, так як вирішує долю людини.
        Та не менш складним є вибір, що стосується життя громади, в якій проживає людина. Досить часто, обираючи місцевого голову, мешканці громади не вірять у зміни на краще, тому іноді навіть не йдуть на вибори. Такі дії дійсно не приведуть до змін.
        Хочу поділитися досвідом розвитку громади Петрового після останніх виборів селищного голови. Останні роки наше селище мало не зовсім пригляд ний вигляд. Та, перебуваючи на посаді голови районної ради, Тилик Світлана Олександрівна розпочала відбудову та переоблаштування селища. Її підтримали мешканці Петрового, добровільно виходячи на суботники по прибиранню прибудинкових територій, набережної та пустирів, які є в селищі. Петрове почало перетворюватися…
        Тому на місцевих виборах 2015 року, коли кандидатура Світлани Олександрівни була в списку претендентів на посаду селищного голови, члени Петрівської громади знали за кого потрібно голосувати.
З тих пір наше селище з кожним днем розквітає: оновлено «Набережну закоханих»; реконструйовано Парк відпочинку; біля багатоповерхових будинків з’явилися дитячі майданчики, відремонтовано покрівлі, оновлюються алейки; розчищено невеличкий відрізок річки біля парку та створено штучний півострів, на якому планується зона відпочинку; розчищається крона дерев; освітлені вулиці; оновлені території дитячих садочків; закладено новий парк. І це лише частина того, що було зроблено. Ввечері, а особливо в зимовий період, наше селище переливається всіма кольорами завдяки гірляндам, які прикрашають головні вулиці та основні будівлі. А навесні та влітку різнобарв’ям грають відновлені клумби у центрі селища.
        Також багато робить селищний голова і для покращення дозвілля петрівчан – це незабутні свята до Дня захисту дітей з безкоштовними атракціонами та морозивом, до Дня молоді (пінна вечірка), Новорічні свята та ін..
        Світлана Олександрівна увесь час спілкується з громадою селища, зустрічається з мешканцями не лише в кабінеті, а й на вулицях, біля будинків, обговорює проблеми, знаходить спільно з громадою шляхи вирішення. І петрівчани її підтримують. Тому я впевнена, що коли виникне необхідність знову йти на вибори і обирати голову ОТГ (яке має створитися в найближчий час), мешканці Петрового зроблять свій СВІДОМИЙ вибір і продовжать перетворювати своє селище, покращуватимуть спільно життя громади та зрозуміють, що від правильного і зваженого вибору залежить майбутнє.

Наталія Дементьєва,
координатор Петрівського РПД.

        Що таке вибір? Вибір – це те, що для нас краще, що нам до душі, це те, що спрямує нас до успіху. Кожного дня всі ми постаємо перед вибором: що з’їсти на сніданок, яке вбрання сьогодні вдягнути, куди піти. Та багато хто погодиться зі мною, що найбільший та найвагоміший вибір для всіх нас – ким я хочу стати в майбутньому, вибір професії. Адже, усвідомити та зрозуміти свої почуття й бажання не так і просто. Ми хочемо задовольнити не тільки себе, а й виправдати сподівання наших батьків, їхні прикладені зусилля до нашого формування, як громадянина.
        Успішна громада формується не відразу, вона поступово, але впевнено крокує до своєї мети – розвиватися, стати кращою, створити гідні умови для населення, бути підтримкою для своїх людей. І саме усвідомлений вибір кожного представника такої громади веде до успішності та позитивних результатів.
        На мою думку, розвиток громади починається з шкільної парти, тому, що діти – це наше майбутнє, це наша громада. Цієї думки також дотримується наша голова райдержадміністрації Ольга Борота. Враховуючи те, що юнацтво, представники нашої держави не одноразово досягають успіхів у науковій галузі на світовій арені. В тому числі це діти з обмеженими освітніми можливостями. Тому, наше керівництво сприяє розвитку таких дітей і на базі Олександрівської ЗШ І-ІІІ ступенів №1 створюється ресурсний центр для дітей з обмеженими освітніми можливостями. Адже людській моралі не притаманний поділ населення на повну та обмежену дієздатність. Ми всі є громадянами нашої держави і, усвідомивши свій вибір, маємо спільними силами розвивати свою громаду фізично, морально та освітньо.

Олександрівський РПД

1. Утвердження української правової держави, розвиток громадянського суспільства нерозривно пов’язані зі становленням місцевої демократії, яка повною мірою може реалізуватися лише зі становленням місцевого самоврядування, розвитком громадської ініціативи на місцевому рівні.
2. Повноцінний розвиток місцевого самоврядування неможливий без широкого залучення громадян, в тому числі й молодого покоління, до процесів формування стратегії розвитку місцевих громад, участі їх у формуванні та роботі органів місцевого самоврядування.
3. Залучення молодіжних об’єднань до розв’язання проблем місцевих громад, їх співпраці з органами місцевого самоврядування, підготовки до роботи та професійне зростання молоді в місцевих органах влади, її участі у виборчих процесах.
4. На сьогодні в Україні молодь віком від 14 до 28 років становить близько 15 млн осіб. Тому важливим є врахування її потреб, проблем, що може значною мірою здійснюватися через різні форми її активної участі.
5. Молодь здатна внести інноваційні, нестандартні підходи до вирішення проблем місцевих громад.
6. Участь в житті громади допомагає молодим людям сформувати впевненість у собі, самоповагу, знання і уміння, необхідні для ефективного впливу на різноманітні процеси суспільного розвитку. Участь сама по собі є розвитком. Мета розвитку – бути вільним і здатним зробити вибір, і жити тим життям, яким хочеш жити. Суспільство може вважатися розвинутим у тій мірі, у якій воно забезпечує можливості людей, у тому числі дітей і молоді, брати участь у житті держави та особистому, будувати його гідно.
7. Участь у житті демократичної держави для громадянина не обмежується тільки голосуванням на виборах чи роботою в урядових організаціях. Вона відбувається тоді, коли молоді люди ставлять перед собою різноманітні цілі: поліпшення умов життя, захист навколишнього середовища, прав особистості, охорона здоров’я, організація дозвілля. І щоб здійснити поставлені завдання, вони знаходять відповідні організації, або ж створюють їх самі. Діяльність дітей у дитячих та молодіжних організаціях і є однією із форм їх участі в суспільних перетвореннях
8. Участь молоді у суспільно важливих справах є ефективною формою соціалізації. Адже участь є показником активної громадянської позиції підростаючого покоління, і своєрідним показником розвитку особистості. У процесі співпраці розвивається комунікабельність, уміння орієнтуватися в сучасному не простому інформаційному просторі, планувати свою діяльність, прогнозувати результати та брати на себе відповідальність при прийнятті важливих рішень.
9. Молодь не розвивається, будучи пасивним спостерігачем. Тільки через безпосередню участь в житті громади вони можуть розвинути здібності і навички, сформувати прагнення і досягти самоствердження.
10. Відповідно, коли діти беруть участь у розробці і реалізації проектів та програм, вони по праву вважають себе його співавторами. Це відчуття причетності, у свою чергу, породжує відповідальність і бажання виконати роботу на високому рівні. Дорослим же, необхідно постійно надавати дітям підтримку, створювати можливість для того, щоб вони могли ефективно впливати на роботу проекту і коректувати її.
11. Рішення, які приймаються за ініціативою учнівською молоді під управлінням дорослих розвивають навички критичного мислення і порівняння точок зору, що дуже важливо для самовираження та самореалізації молодої людини.
12. Можливість висловлювати свою думку і погляди, відстоювати свою точку зору, дає молоді упевненість у своїх силах і повагу до себе. Дозволяє сформувати навички соціальної співпраці на власному досвіді. Оскільки участь має на увазі реальні проекти, то діалог і переговори між молоддю і дорослими неминучі.

Координатор Компаніївського РПД
Сагач Н.В.

        Сучасний стан розвитку суспільств у багатьох країнах світу засвідчують сталі тенденції до зниження активності електорату на загальнонаціональних виборах і референдумах, що виявляється у зниженні явки виборців на дільницях та збільшення кількості тих виборців, що не підтримують жодного з кандидатів (партійних списків) або свідомо псують бюлетень, коли в ньому відсутня можливість голосувати проти всіх. У конституційному праві таке явище позначається терміном «абсентеїзм». Останній визнають як технічний чинник явища абсентеїзму. Так, статистичні дані щодо проведення в Україні, починаючи з 1991 року, виборів і референдумів є прямим підтвердженням висловленого вище висновку. Зокрема, у референдумі 1991 року участь у виборах брало 84% виборців, парламентських виборах 1998 року – 70,6 %, президентських виборах 1999 року – 74,9 % , президентських виборах 2010 року – 68,9%. І лише на консультативному референдумі 2000-го року було показано результат у майже 81,2%, що можна вважати скоріше винятком із загальної тенденції, аніж її зміною. Адже загальновідомою є інформація про активне застосування адміністративного ресурсу для штучного підвищення кількості учасників референдуму, адже влада на той час не була впевнена, що референдум відбудеться через потенційну низьку можливу явку громадян України, які мають право голосу.
        Як бачимо, значна частина українського суспільства ставиться індиферентно до загальнодержавних виборів і референдумів, що проводяться в України. Подекуди масштаби «виборчого» нігілізму вражають: це майже третина від загальної кількості виборців. Такий стан справ створює не тільки проблеми у політичній чи організаційній площині. Це, насамперед додаткові витрати фінансово-економічного ресурсу держави. Адже готуючись до виборів держава витрачає кошти, виходячи з того, що всі громадяни, які мають право голосу, візьмуть участь у виборах або референдумі.
        Зміст принципу вільних виборів можна розкрити через дві його складові, а саме:
• участь громадян у виборах є вільною і добровільною. Ніхто не може змусити виборця брати чи не брати участі у виборах, голосувати за або проти того чи іншого кандидата (чи список кандидатів), а також ніхто не має права впливати на волевиявлення виборців;
• жоден кандидат чи політична партія (коаліція), інше громадське об’єднання чи організація не повинні використовувати методи психологічного, фізичного, релігійного примусу або заклики до насильства чи погрози застосування насильства чи будь-яких інших форм примусу. Отже, вільними можна вважати вибори, коли немає тиску та залякування виборців стосовно їхнього бажання брати або не брати участі у виборах та щодо кандидатів під час голосування. Цей принцип повинен гарантувати виборцеві свободу здійснення волі на виборах. Цій самій меті слугує і принцип таємних виборів, точніше таємниці голосування, який по суті є продовженням принципу вільних виборів. Свобода стосується також процесу формування волі виборця.
        На теперішній час по суті єдиним вагомим юридичним інструментом (інші, неюридичні механізми наразі не є предметом даного дослідження), здатним кардинально й швидко змінити ситуацію на краще варто визнати запровадження конституційного обов’язку участі громадян у загальнонаціональних виборах і референдумах.
        На моє глибоке переконання схожий підхід у комплексі з іншими заходами впливу на несвідомих виборців доцільно застосувати й в Україні та доповнити чинну Конституцію України положенням про конституційний обов’язок брати участь у загальнодержавних виборах і референдумах, таким чином дещо розширивши чинний перелік конституційних обов’язків громадян України. Проте, у нашому випадку пропонуємо його дещо вдосконалити, передбачивши за невиконання громадянином свого конституційного обов’язку брати участь виборах чи референдумах замість штрафу відповідну грошову компенсацію. Її розмір має покривати витрати держави на підготовку й проведення загальнодержавних виборів чи референдуму з розрахунку на одного виборця. Такий підхід вважаємо справедливим, виходячи з тези про те, що демократія не може бути тягарем лише для держави. З одного боку, заміна штрафу на компенсацію дозволить особі уникнути негативних наслідків притягнення її за неучасть у виборах до юридичної відповідальності – адміністративної чи навіть кримінальної. А з іншого, це буде вважатися не стільки каральним заходом впливу держави на своїх несвідомих громадян, скільки спонукально-юридичним по аналогії з виплатою аліментів безвідповідальними батьками на своїх дітей. У будь-якому випадку рішення стосовно вимоги держави до свого громадянина щодо компенсації витрат на підготовку і проведення виборів має ухвалюватися виключно у судовому порядку.

Матеріал підготував:
Коваленко Олександр, учень 10 А класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13
Ірпінської міської ради, Київської області
Керівник: вчитель курсу «Громадянська освіта»
Шпильковська Олена Олександрівна

     Всім відомо,  що в українському суспільстві нещодавно відбулась зміна ціннісних і світоглядних орієнтирів. За останні роки в Україні відбулися глибинні трансформаційні процеси в політичній, економічній і соціальній сферах, здійснюється реформування правової системи в напрямку її інтеграції в європейський правовий простір, в межах якого діє європейське право та формуються загальноєвропейські правові стандарти, як єдині типові принципи та норми права.
Це концептуальне питання є одним з основних чинників становлення громадянського суспільства, розвитку його інститутів і показником рівня цивілізованості держави.
     Права людини є центральною ідеєю, що формує нові демократичні стандарти в суспільстві. І тому, якою б не була держава за своєю природою, який би не існував у ній політичний режим, права і свободи людини і громадянина, їх взаємовідносини з громадянським суспільством і державою завжди мали практичне значення, оскільки без урахування цього чинника неможливо визначити пріоритети в системі суспільних відносин «людина – суспільство – держава» та коригування параметрів цих взаємовідносин у майбутньому.
     Права людини – історично мінлива категорія, яка еволюціонує разом із суспільством і державою. Як загальна суспільна цінність права людини є об’єктом конституційно-правового регулювання законодавства України, яке, маючи національні особливості, водночас характеризується суттєвими спільними рисами із законодавством держав континентальної Європи.
     Право голосу людини сьогодні  – це  досить складне та багатоаспектне суспільне явище, і тому його значення для сучасного суспільства важко переоцінити, оскільки воно виявляється у всіх сферах життєдіяльності людини.
     Саме стан справ у сфері права голосу  людини, її практична реалізація є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому. Ці положення є основою світового права, це серцевина конституційного ладу.
     Тому  «право голосу» кожного виборця це дуже цінна суспільна  величина. Це не тільки гарантоване право, але і громадянський обов’язок, адже від вибору кожного  залежить майбутнє життя інших членів суспільства.
     Це  означає, по-перше, можливість людини діяти певним чином або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі достатній життєвий рівень, свій розвиток, задоволення власних потреб.
А по-друге, це можливість людини впливати на рівень економічного, соціального, політичного та духовного розвитку суспільства.
     Політико-правові, соціально-економічні реалії сьогодення можуть викликати дві протилежні реакції у громадянина – це бажання скористатися своїм правом голосу і виконати свій громадянський обов’язок, або навпаки, впадання у повну зневіру   щодо  впливу його вибору на подальший розвиток  суспільства.
     Щоб не залишитися осторонь виборчого процесу потрібно зовсім небагато — перевірити себе на небайдужість до життя своєї країни – власне прийти на вибори. Кожен повинен пам’ятати, що його  громадянська позиція допоможе здійснити демократичне право – вільний вибір кожного громадянина.
     Голосування  для українців є  чимось більшим, ніж підтримка того чи іншого кандидата. Це вибір подальшого напрямку розвитку своєї країни.
     Українці, особливо молодь і люди середнього віку, повинні відчувати  свою відповідальність за долю демократії в країні. Активність громадян є  мірилом рівня громадянської свідомості.
     Отже, право голосу – це не тільки конституційне право, а й головний  громадянський обов’язок кожного українця.

Ратушна Наталя, директор центру дитячої та
Юнацької творчості «ЗОРІТ» Новоукраїнської міської ради

     Ми живемо у демократичному і волелюбному суспільстві, тому у сучасної людини багато конституційних прав. Найголовніше та найважливіше з них – це право голосу. Воно надається кожному і допомагає самому змінювати своє майбутнє. Але чи всі можуть правильно розпорядитися ним? Адже на жаль, значна частина суспільства нехтує цією можливістю, сподіваючись на вирішення своїх проблем кимось іншим, більш рішучим та впевненим.
     Я вважаю, що право голосу – це не просто затверджений законом набір слів, а дещо інше, важливіше, краще. Це громадянський обов’язок кожного, хто не боїться змінювати світ і нехтувати ним неможна. Адже саме наш голос може зіграти значну роль у вирішенні багатьох проблем як державного, регіонального чи місцевого рівня. Голос – головний інструмент свідомого громадянина ХХІ століття. Втрачаючи право голосу людина втрачає свободу.
     Ми, члени Новгородківського районного парламенту дітей, чудово усвідомлюємо це. Тому право голосу вирішальне у нашій діяльності. На своїх засіданнях ми проводимо регулярні опитування та збори пропозицій, щоб вислухати кожного. А голосування для нас – це пріоритетний спосіб вирішення спірних питань.
     Також протягом року ми проводили профілактичні бесіди «Право голосу – найважливіший обов’язок кожного», брали участь у засіданнях комісій та сесіях Новгородківської районної ради.
     Наприкінці хочеться наголосити на тому, що громадянська пасивність часто призводить до страшних наслідків. Щоб уникнути цього, необхідно просто пам’ятати свої права, не боятися голосувань та опитувань, а приймати активну участь в них і долучатися до вирішення хоча б найпростіших громадянських справ. Право голосу – це дорога до кращого майбутнього. Тому не бійтеся використовувати його, а прагніть до цього.

Ніколаєнко Віталій,
Новгородківський РПД
Координатор В.Чала – Дробот

     Для того аби розібратися що таке право голосу, нам треба зрозуміти, що таке громадянський обов’язок та конституційне право. Насамперед громадянські обов’язки поділяють на соціальні та юридичні. Загально-соціальні обов’язки – суспільно визнана необхідність певної поведінки осіб, що об’єктивно зумовлено потребами існування і розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що загально-соціальні обов’язки є перепоною на шляху сваволі, хаосу – всього того, що заважає нормальному розвитку громадянського суспільства.
Юридичні обов’язки – це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки особи, що забезпечується державою. Сутність юридичного обов’язку полягаю в тому, що він існує лише відповідно до суб’єктивного права і має здійснюватися в межах, встановлених законом і гарантованих державою.
     У деяких країнах до найважливіших обов’язків громадян належать: участь у голосуванні на виборах (Італія та Бельгія), військова повинність (Ізраїль та інші). У Коституціях деяких держав йдеться про обов’язок працювати ( Японія, Італія).
     Обов’язки громадян за Конституцією України:
1) Захищати Вітчизну.
2) Додержуватися Конституції та законів України.
3) Не наносити шкоди природі, культурній спадщині.
4) Сплачувати податки.
5)Не використовувати власність шляхом завдання шкоди правам свободи та гідності громадян.
     Таким чином, використання і здійснення прав і свободи людини і громадянини є невід’ємним від виконання ним обов’язків, законодавчо закріплених державами.
     Тепер перейдемо до конституційного права. Конституційне право – провідна галузь права України, яка є сукупністю правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні ознаки. З конституційного права розпочинається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Конституційне право має свій предмет правого регулювання. Це суспільні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичні, економічні, соціальні, духовні. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед основні принципи, які визначають устрій держави і суспільства. У них встановлюються якісні характеристики держави: суверенітет, форма правління, форма державного устрою, суб’єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави.
     Отже, право голосу – це право громадян країни обирати тобто шляхом голосування формувати органи публічної влади відповідно до закону та вирішувати інші значущі питання суспільного життя.
     Висновок: право голосу є конституційним правом, тому що Україна є демократичною державою де кожен має своє право вибору та голосу.

Карабило Дар’я – депутат Олександрійського
міського парламенту дітей

     Сучасний світ практично неможливо уявити без прав і обов’язків людини. Права та обов’язки виконують для суспільства безліч функцій. І від них залежить стабільність суспільства. Людина є членом суспільства, яку завжди оточують люди. А люди складають уже цілу державу. Отже, кожна людина має обов’язки щодо суспільства, щодо держави.
     Найперший і головний обов’язок щодо суспільства – це мати власну громадянську позицію. На мій погляд, усі інші громадянські обов’язки беруть свій початок саме звідси. Кожна людина повинна брати участь у демократичний виборах. Хоча багато молоді в наш час є пасивними. Фактором пасивності молоді у виборах є низький рівень обізнаності у виборчому праві й можливостях громадян. Молодь здебільшого не розуміє, яким чином може вплинути на ситуацію в країні.
     Громадянський обов’язок кожного повнолітнього українця піти на вибори та реалізувати своє конституційне право – право голосу. Право голосу – право громадян країни обирати, тобто шляхом голосування формувати органи публічної влади відповідно до закону, та вирішувати інші значущі питання суспільного життя. Право голосу – це також обов’язок. І особливо цинічно ігнорувати його у час коли сотні тисяч твоїх співгромадян не бояться ціною життя захищати шанс країни бути вільною.
     І кидаючи до урни свій виборчий бюлетень, стаючи членом якого-небудь руху чи партії, пам’ятай, що твій вибір залежить лише від тебе і ні від кого іншого. З мільйонів таких виборів складається вибір народу, вибір суспільства. А далі – майбутнє, у якому є місце для кожної людини, незалежно від віку, статі, уподобань, релігії та раси.

Нейгер Владислав,
заступник голови Устинівського РПД
координатор Юлія Понзель

     В Україні наближаються вибори – спочатку президентські, невдовзі – парламентські, а там – і до органів місцевого самоврядування. І звісно, постає питання: «Які дії законні, а які – сумнівні?». Звернімося до Законів України. Стаття 71 Конституції України встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються па основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
     Принцип вільних виборів означає, що виборець самостійно вирішує питання про те, брати йому участь у виборчому процесі чи ні, і якщо так, то якою мірою.
     Принцип вільних виборів у Законі України «Про вибори народних депутатів України» (ст. 5) та Законі України «Про вибори Президента України» (ст. 5) закріплюється як принцип добровільності участі у виборах. А під вільними виборами у цих законах розуміється вільне волевиявлення.
     У деяких державах існує обов’язковий вотум, тобто юридичний обов’язок виборця взяти участь у голосуванні. За його невиконання передбачаються штрафи (Австралія, Бельгія), позбавлення волі (Греція, Туреччина), штраф разом із позбавленням права обіймати протягом трьох років державні посади (Аргентина).
     Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право мають відповідно до ст. 70 Конституції України громадяни України, які досягли на день проведення виборів вісімнадцяти років. Наприклад, у Європі в зв’язку із посиленням євроінтеграційних процесів, набуло особливої актуальності питання пасивного виборчого права іноземних громадян. Зокрема, в Данії, Ірландії, Нідерландах, Норвегії, Швеції іноземці мають право голосу на місцевих виборах.
     Принцип рівності виборчого права передбачає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, де б вони не мешкали, з вісімнадцяти років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями.
     Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та Президента України безпосередньо шляхом голосування.
     Принцип таємного голосування передбачає заборону контролю за волевиявленням виборців.
Якщо розглянути українську дійсність, то можна побачити: підкупи виборців (так звана «гречка»). І тут кандидати змагаються між собою. Хтось відремонтує парадну в будинку, а хто лавки встановить з підписом «Я люблю Кіровоград», інші продовольчі пакети роздають із сумнівної якості продуктами. А від вуличної реклами та відео роликів, які демонструють медіа «йде обертом голова». Так українського виборця спонукають виконати свій громадський обов’язок – обрати представників влади.
     Виборці чують неймовірні обіцянки до виборів і бачать реалії життя після виборів. Та на піарі так все й закінчується.
     Бувають випадки, коли в день виборів людина приходить до дільниці, а вона відсутня в списках. І це попри те, що протягом багатьох років не змінювала місце проживання. Як пояснити такі катаклізми в роботі виборчих комісій. А то навпаки – людина декілька років відійшла у вічність, а в списках числиться.
     Тож варто заздалегідь подбати виборцям про себе й перевірити чи є вони в реєстрі виборців. Позитив в тому, що можна це зробити через Інтернет. Тож не треба баритися!
     Що стосується можливості проголосувати кожному українцю, то в нашій державі є проблема, яка виникла у зв’язку із анексією Криму і окупацією Донбасу. З’явилися внутрішні переселенці. І ці громадяни України не мали права участі у президентських і парламентських виборах 2014 року. Тобто не могли виявити свою громадянську позицію, до того ж були порушені їхні конституційні права.
     На прийдешніх виборах 2019 року переселенці можуть проголосувати, але тільки в тому випадку, якщо вони подбають про те, щоб їхні прізвища були внесені до загальнодержавного реєстру виборців. І знову для цих 1,5 мільйонів виборців є перешкода. У разі другого туру під час президентських виборів їм знову необхідно пройти процедуру внесення до реєстру виборців. Тільки у цьому випадку вони зможуть виконати громадський обов’язок.
     А ще, згідно останніх статистичних даних, 4 мільйони українців працюють за кордоном. Виборчі дільниці, як правило, знаходяться в посольствах чи консульствах, до яких – сотні кілометрів. Постає питання: «Як багато заробітчан зможуть виповнити свій громадський обов’язок конституційне право?». На окупованих територіях Донбасу й в анексованому Криму теж залишились громадяни України. Серед них є патріотично налаштовані українці. Нажаль, вони не в змозі виконати свій громадянський обов’язок!
     Тож висновок можна зробити наступний – не все залежить від громадянина України, а існують перешкоди, деякі громадяни можуть подолати самі, а інші їм створює влада, котра, скоріше за все, не особливо турбується про своїх виборців і не впроваджує електронне голосування, як це вже застосовано в країнах розвиненої демократії.

Завражна І.С., координатор
Парламенту дітей міста Кропивницького

     Людина є членом суспільства. ЇЇ завжди оточуватимуть інші люди. А люди складають уже цілу державу. Отже, кожна людина має обов’язки щодо суспільства, щодо держави.
     Найперший обов’язок щодо суспільства — це мати власну громадянську позицію. На мій погляд, усі інші громадянські обов’язки беруть свій початок саме звідси.
     Колись казали, що найпершим обов’язком школяра є добре навчання. І сьогодні ця точка зору залишається правильною. Якщо кожен з учнів буде серйозно ставитися до навчання, то результатом цього стане зростання рівня освіти в суспільстві, буде більше поміркованих людей, які добре знають, що треба робити задля власного зростання й майбутнього розквіту нашої держави.
     Важливий громадянський обов’язок – поважати іншу людину як неповторну, єдину у світі особистість. Якщо один поважає іншого лише за те, що той є громадянином, то таке суспільство можна вважати абсолютно здоровим. На жаль, взаємоповазі на рівні всього суспільства ми ще тільки вчимося.
     У період швидкоплинних змін особлива потреба відчувається в активних, поінформованих та відповідальних громадянах.
     Проте люди не народжуються зі знаннями про демократичний лад та його цінності — здібностям грамотної та відповідальної участі в суспільному житті потрібно навчатися впродовж життя.
     Головними складниками демократії є демократичні цінності (ідеали). Зокрема такі цінності як вільна, активна й відповідальна особистість, свобода, рівність, справедливість, обмеженість державної влади, та на таких принципах як верховенство закону, конституціоналізм, незалежність судочинства, свобода слова й совісті, представництво громадських інтересів, соціальний порядок та безпека й інші.
     Визначальною характеристикою громадянської позиції є усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до закону. У статті 29-ій «Загальної декларації прав людини» зазначено, що кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особистості. Громадянин, який хоче жити в демократичному суспільстві, завжди засвідчує свою громадянську позицію.
     Громадяни демократичної держави беруть на себе відповідальність за долю суспільства, у якому живуть із власної волі.
     Коли вони зазнають невдачі, то нікого не звинувачують, крім самих себе, адже розуміють, що мають таку владу, яку самі собі обрали.
     Через активну громадянську позицію громадяни можуть вплинути на суспільне життя. На жаль, чимало людей, думаючи, що від них нічого не залежить, стали байдужими до суспільних справ. Проте нині багато хто не лише хоче змінити життя на краще, а й знає, як це зробити.
     Особливо важливо це знати і вміти на місцевому рівні, у своїй територіальній громаді. Коли випаде нагода висловити свою думку або ж виявити власну ініціативу, пам’ятай, що активна громадянська позиція відкриє для тебе різні можливості, а головне — досвід.
     Під поняттям «громадянськість» треба розуміти здатність громадянина користуватися своїми правами в демократичній державі, а також виконувати певні обов’язки перед нею. Що таке права і свобода людини? Права і свободи людини — це можливості людини, необхідні їй для існування, діяльності та розвитку.
     Громадянські та політичні права — права та свободи, які захищають громадянина від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства.
     Культура ж громадянськості забезпечує постійну та ефективну участь громадянина у вирішенні загальносуспільних справ, а також їх здатність до самоврядування.
     Така позиція виявляється у відповідальному ставленні до виконання своїх громадянських обов’язків.
     Кожна людина повинна брати участь у демократичних виборах.
     Участь у виборах з досягненням повноліття — це не тільки право, а й дуже відповідальний обов’язок громадян.

Кірєєва Руслана,
голова Компаніївського РПД
координатор Наталія Сагач

     Сьогодні, в умовах коли все суспільство живе в очікуванні чергових виборів, постає питання: право голосу – це обов’язок чи право? Чи можливо ігнорувати, бо немає бажаної кандидатури? Чи варто йти на вибори, бо це громадянський обов’язок? Давайте для початку розберемося у законодавчій основі. Законодавством України не передбачено обов’язкового голосування, тому виборці юридично не зобов’язані брати участь у виборах. Вибори вважаються такими, що відбулися, за умови голосування хоча б одного виборця.
     Принцип рівного виборчого права вказує на те, що громадянин України на виборах має лише один голос, який є рівнозначним голосу будь-якого іншого виборця, котрий бере участь у голосуванні. Не може бути привілеїв чи обмежень у голосуванні на виборах за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мови.
     Участь у виборах – це громадянський обов’язок громадянина України. Хоча варто зазначити, що в Австрії, Пакистані, Бельгії, Італії та в деяких інших державах участь у виборах – це юридичний, а не громадянський обов’язок. Так, відмова громадянина Австрії брати участь у виборах тягне за собою адміністративне покарання у вигляді штрафу, у Пакистані – кримінальну відповідальність у вигляді каторжних робіт.
     Право голосу сьогодні мають всі – і ті, хто вміє критично мислити, і ті, ким можна маніпулювати, і ті, хто знає, чим мають займатись обрані ним політики, і ті, хто навіть не замислювався над цим питанням, і ті, хто розуміє причинно-наслідковий зв’язок між обраним президентом і та власним добробутом, і ті, хто навіть не знає про існування такого словосполучення… Чи справедливо це?
     Хтось вважає, що право голосу має бути у всіх громадян, адже саме це нібито і є демократією. Проте чому не всі мають право обіймати посади в органах влади? Тому, що для отримання таких прав необхідно пройти певну процедуру.
     Отож, варто розуміти, що право голосу не є безумовним. Володіння ним передбачає, що виборець спроможний мати власну думку з політичних питань і озвучувати її. В Україні, як і в більшості країн, право голосу обмежене віковим виборчим цензом.На практиці ми бачимо, що вік далеко не завжди є ознакою наявності критичного мислення та достатнього рівня знань законодавства. Більше того, критичне мислення може з часом зникати, а знання – втрачати актуальність. Деякі люди можуть прожити довге життя, так і не досягнувши політичної дієздатності.

     Право голосу – це громадянський обов’язок кожного з нас. І, власне, дотримання зазначених вище принципів дає можливість забезпечити проведення демократичних виборів, тобто таких, які б з великою точністю віддзеркалювали політичні погляди та уподобання виборців.

Шевчишена Ірина, учениця
Оникіївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Маловисківської районної ради
Кіровоградської області

     Не секрет, що у людей більш старшого віку, а це слід розуміти 50+, як правило усталений вибір тієї чи іншої політичної сили, того чи іншого кандидата у президенти. Відтак, кожен із претендентів цю нішу зайняв давно. Серед кандидатів у президенти кожного разу розгортається боротьба за українську молодь.
     За підсумками президентської кампанії 2014 року у соціологічній службі Центру Разумкова стверджували, що українська молодь вже понад 5 років не демонструє активності.
     Враховуючи такі статистичні дані, що у 1998 році – активність проявляли 67% молодих людей віком 18-29 років; У 1999 році – 61%; у 2002 році – 59%; у 2004 році (після Помаранчевої революції) – 71%; у 2014 році (після Революції гідності) – лише 44% цьогорічна явка на вибори, можливо, буде помітно нижчою і це пов’язано із меншим мобілізаційним ефектом. До прикладу, у 2014 році молодь була активнішою на вістрі подій Революції гідності. Крім того, свій результат дала теза: «Нам потрібно скоріше обрати президента, аби стабілізувати ситуацію!»
     Зараз вибори також проходять в умовах війни, в особливих умовах, але тоді, коли це вже стало певною нормальністю. І це не заважає певним конкурентним політичним процесам і дуже гострій політичній боротьбі. Тому я вважаю, що будь-які додаткові мобілізаційні чинників будуть відсутні. Скоріше матиме вплив той стан суспільства і настрої, як і у переддень виборчої кампанії. І те саме розчарування, і та сама обмеженість вибору між кандидатами.
     Крім того, на мою думку, ще одним фактором пасивності молоді у виборах є низький рівень обізнаності у виборчому праві й можливостях громадян. Молодь здебільшого не розуміє, яким чином може вплинути на ситуацію в країні.
     Нині молодь повинна чітко усвідомити, що дитячі ігри завершилися. Слід розуміти свої не тільки права, а й обов’язки.
     Право голосу – це також обов’язок. І особливо цинічно ігнорувати його у час, коли сотні тисяч твоїх співгромадян не бояться ціною життя захищати шанс країни бути вільною і розвиватись, у тому числі мати демократичні вибори не з однією опцією для галочки.
     У даний час важливо для держави – залучити молодь до цього процесу. Таким чином держава легітимізує вибори, як такі.
     Не голосуєш на виборах – програєш право будувати державу!
     Без жодних заперечень і сумнівів, молодь повинна йти на виборчі дільниці. Аби не ставати співучасниками злочину!
     Висловлювання про патріотизм і обов’язок перед народом недоцільні. Хоча так воно і є. Голос на виборах молодої людини – у 21, 23 чи 25років – ще один квиток у доросле і свідоме життя.
     Це одна із тих відповідальних місій, яка більш широко відчиняє двері зрілості. Бо ти самостійно і виважено робиш вибір, приймаєш рішення, кого підтримувати, Чиї погляди і думки тобі припадають до серця найбільше, з ким із кандидатів ти готовий розбудовувати Україну. Головне, щоб не руйнувати. Для цього потрібно багато читати, слухати і вслухатися, аналізувати! Шукайте того, хто вартий вашого голосу. Але не ігноруйте. Бути байдужим – найлегше.
     І навіть якщо ви не підтримуєте нікого, все ж прийдіть на дільницю. Як варіант – перекреслість бюлетень, розмалюйте його. Тоді він буде недійсним. В іншому випадку вашим голосом можуть скористатися. І ви без фізичної участі, через байдужість, станете співучасником злочину.
     Запам’ятайте: якби голос кожного з нас був неважливий, за нього політики не боролися б так активно в ефірах, на білбордах і у промовах!

Долинський районний парламент дітей
Координатор Микитенко Світлана Анатоліївна