Моя історія шкільного булінгу
Цитата з Гість від 28 Жовтня, 2024, 9:23 amСкворцова Марина, член
парламенту дітей Петрівської ТГ,
учениця Козацького ліцею
Я, Скворцова Марина, і хотіла б поділитися своєю історією протидії булінгу в шкільному колективі. Але перед цим розкажу трохи про себе. Я спокійна та старанна дівчина. Завжди намагаюся добре вчитися і бути доброзичливою. Мама говорить, що я дуже красива і маю гарні блакитні очі. Але це чомусь стало причиною неприязні серед деяких однокласників.
Моя історія почалася ще у початкових класах, коли вчителька мене постійно хвалила і виділяла серед інших. Мої зошити були охайні, робоче місце завжди чистим, доручення виконувала відповідально. Одним словом, мене ставили в приклад, як старанну, розумну дівчинку.
А ще до 6 класу у мене була зайва вага, і я чула, як за спиною говорили, що я товста і смішна. Батькам я нічого не розповідала, просто тихенько плакала і постійно думала, що мені з цим робити.
В один прекрасний день вирішила, що я так більше далі не можу і не хочу. Тому знайшла на сайті як правильно харчуватися, щоб схуднути і почала діяти. Спочатку було дуже складно: я зривалася, потім знову продовжувала і нарешті у 8 класі я досягла гарних результатів.
Але тут почалася інша проблема. Дівчата почали мені заздрити, бо хлопці проявляли до мене більше уваги. І вони просто перестали зі мною спілкуватися. А далі стало ще складніше, бо мою маму призначили на посаду заступника директора і при мені ніхто нічого не обговорював, шепотілися за моєю спиною, щоб я не розповіла їй.
Звичайно, за спиною я чула образливі слова в свою сторону, але намагалася стримувати себе і не відповідати. Мені не хотілося йти до школи, бо я розуміла, що мені в класі ніхто не радий. І до якось моменту це стало вже просто нестерпно.
Я багато думала про те, чи проблема дійсно в мені? І навіть хотіла менше старатися, щоб просто "вписатися" в загальний колектив. Але потім зрозуміла, що це неправильно. Почитала деяку інформацію в Інтернеті, як реагувати в такій ситуації, і вирішила шукати друзів за межами школи. Тому почала займатися танцями, і там я знайшла подруг, з якими спілкуюся і зараз.
Хочу відмітити, як тільки я змінила свою позицію з жертви на байдужу до образ, до мене відразу змінилось ставлення.
Зараз я в 11 класі і однокласники, розуміючи, що скоро закінчиться навчання і ми розлетимося хто куди, почали проявляти увагу один до одного. А мене навіть, попросили, щоб я допомогла поставити вальс на останній дзвоник.
Хочу дати пораду тим, хто відчув на собі шкільний булінг, з особистого досвіду: Якщо тебе ображають, не показуй, що це тебе зачепило. Булери часто хочуть викликати реакцію. Спокій і байдужість можуть їх зупинити. Знайди друзів в іншому місці, займись якось справою, яка буде приносити задоволення. І треба пам’ятати, що проблема не в тобі. Просто важливо бути самим собою.
Скворцова Марина, член
парламенту дітей Петрівської ТГ,
учениця Козацького ліцею
Я, Скворцова Марина, і хотіла б поділитися своєю історією протидії булінгу в шкільному колективі. Але перед цим розкажу трохи про себе. Я спокійна та старанна дівчина. Завжди намагаюся добре вчитися і бути доброзичливою. Мама говорить, що я дуже красива і маю гарні блакитні очі. Але це чомусь стало причиною неприязні серед деяких однокласників.
Моя історія почалася ще у початкових класах, коли вчителька мене постійно хвалила і виділяла серед інших. Мої зошити були охайні, робоче місце завжди чистим, доручення виконувала відповідально. Одним словом, мене ставили в приклад, як старанну, розумну дівчинку.
А ще до 6 класу у мене була зайва вага, і я чула, як за спиною говорили, що я товста і смішна. Батькам я нічого не розповідала, просто тихенько плакала і постійно думала, що мені з цим робити.
В один прекрасний день вирішила, що я так більше далі не можу і не хочу. Тому знайшла на сайті як правильно харчуватися, щоб схуднути і почала діяти. Спочатку було дуже складно: я зривалася, потім знову продовжувала і нарешті у 8 класі я досягла гарних результатів.
Але тут почалася інша проблема. Дівчата почали мені заздрити, бо хлопці проявляли до мене більше уваги. І вони просто перестали зі мною спілкуватися. А далі стало ще складніше, бо мою маму призначили на посаду заступника директора і при мені ніхто нічого не обговорював, шепотілися за моєю спиною, щоб я не розповіла їй.
Звичайно, за спиною я чула образливі слова в свою сторону, але намагалася стримувати себе і не відповідати. Мені не хотілося йти до школи, бо я розуміла, що мені в класі ніхто не радий. І до якось моменту це стало вже просто нестерпно.
Я багато думала про те, чи проблема дійсно в мені? І навіть хотіла менше старатися, щоб просто "вписатися" в загальний колектив. Але потім зрозуміла, що це неправильно. Почитала деяку інформацію в Інтернеті, як реагувати в такій ситуації, і вирішила шукати друзів за межами школи. Тому почала займатися танцями, і там я знайшла подруг, з якими спілкуюся і зараз.
Хочу відмітити, як тільки я змінила свою позицію з жертви на байдужу до образ, до мене відразу змінилось ставлення.
Зараз я в 11 класі і однокласники, розуміючи, що скоро закінчиться навчання і ми розлетимося хто куди, почали проявляти увагу один до одного. А мене навіть, попросили, щоб я допомогла поставити вальс на останній дзвоник.
Хочу дати пораду тим, хто відчув на собі шкільний булінг, з особистого досвіду: Якщо тебе ображають, не показуй, що це тебе зачепило. Булери часто хочуть викликати реакцію. Спокій і байдужість можуть їх зупинити. Знайди друзів в іншому місці, займись якось справою, яка буде приносити задоволення. І треба пам’ятати, що проблема не в тобі. Просто важливо бути самим собою.