Цитата з sancho_admin від 17 Грудня, 2019, 1:53 pm

Живолуп Т.В.

( Керівник гуртка Євроклуб «Соняшник»

КЗ «ЦДЮТ» на базі КЗ «Глинське НВО» )

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

На сьогоднішній день проблема виховання толерантності залишається досить актуальною. Це можна пояснити тим, що в умовах сьогодення в українському суспільстві практично відсутні об'єктивні умови для виховання толерантності в молодого покоління. У першу чергу це пов’язано з падінням авторитету держави та послабленням її ролі в суспільстві й світі, зі зменшенням цінностей вітчизняної історії, культури, нації в цілому. У цьому випадку до числа “негативних” чинників можна віднести такі: криміналізацію суспільства; скорочення можливостей для “чесної праці”; поширення бідності; поступове руйнування традиційних родинних зв'язків; універсалізацію товарно-грошових відносин, унаслідок якої коло прошарків суспільства, яке охоплює культ грошей, постійно збільшується.

Значна кількість педагогів присвятили свої праці питанню толерантності, терпимості та взаємоповаги педагогів, серед них як вітчизняні, так зарубужні, а саме: Т. Гончарук, Г. Дмитрієва, І. Єрмакова, А. Коржуєва, І. Кецика, М. Красовицького, В. Кукушина, О. Асмолова, Г. Безлюєва, Л. Бернадської, І. Беха, Я. Береговського, О. Вишневецького, А. Леонтьєва, О. Сухомлинської та ін.

У педагогічних дослідженнях толерантність вчителя розглядається як заснована на ціннісних і гуманістичних орієнтаціях професійна здатність зрозуміти, визнати й прийняти суб’єктів педагогічного процесу – учнів, учителів, адміністрацію школи, батьків учнів – такими, якими вони є, – носіями інших цінностей, логіки мислення, форм поведінки, суб’єктного досвіду, встановлювати відносини співробітництва в процесі взаємодії із суб’єктами, аналізувати й критично оцінювати суб’єктний досвід і поведінку. Педагогічна толерантність – це володіння вміннями й навиками толерантної взаємодії з усіма суб’єктами освітнього процесу. Педагогічна толерантність є соціальною категорією й проявляється в установці на прийняття іншої людини, на емпатійне розуміння, на відкрите й довірливе спілкування. Педагогічна толерантність може бути виражена через соціокультурний підхід і обов’язково пов’язана із процесом спілкування.

Проблема толерантності є актуальною ще з часів античної філософії. У системі етичних поглядів давнього світу принциповим вважається культивування помірності, що знайшло своє обґрунтування у гномах-проповідях Фалеса і Соломона, у навчанні та евтюмії Демокрита, у поглядах Сократа. Так, Платон приписує Сократові висловлювання про значимість почуттєвої толерантності, яка базується на розумінні, що краса одного тіла є спорідненою краси щодо будь-якого іншого, і якщо прагнути до ідеї прекрасного, то безглуздо думати, начебто краса всіх тіл однакова.

Аристотель писав: “Кращим варто вважати не того, хто “здійснює доброчинності стосовно себе”, а того, “хто чинить так стосовно до інших, а це – важка справа”.

Л. Васильєв зазначає, що проблема виховання толерантності своїм корінням заглиблена в первісну культуру, де життя людини будувалось у відповідності до соціально-психологічного кодексу “ми і вони”: “Де “ми”, тобто члени даного роду, племені – справжні люди, у той же час як “вони”, тобто всі, хто належить до чужих, є несхожими на нас” – представників людського роду – не люди, чи, за часів більш пізніших, – не зовсім люди. Цей кодекс, як зазначає дослідник, є первинною основою етичної свідомості.

У своїй праці “Про споконвічне зле в людській природі” (1792 р.) І. Кант зазначає, що кожній людині необхідно пройти крізь “нове творення”, “зміни в серці”.

Толерантність як “моральну доброчинність особистості” розглядає Р. Валітова  і виділяє три принципи толерантності:

• толерантність – умовна доброчинність, оскільки її втілення залежить від відповіді на питання: “Стосовно чого чи кого потрібно бути толерантним?”;
• відмова від монополії на знання істини та моралі: “Неправильним є ще з порогу проголошувати помилковою думку, відмінну від нашої”, тобто, відстоюючи власну точку зору, ми маємо бути толерантними щодо думки іншого;
• толерантність – не кінцева мета морального вдосконалення міжособистісного спілкування, стартова позиція на шляху гуманного існування; із толерантності слід починати, “вона є засобом перетворення ситуації взаєморозуміння та неприйняття, що спостерігається в соціальному житті”.

Толерантність – відсутність чи послаблення реакції в результаті зниження чутливості до її впливу. Зовнішньо вона виявляється в стриманості, самовладанні, здатності тривалий час витримувати неприємні взаємодії, без зниження адаптивних можливостей.

Аналіз психологічної літератури дає можливість розглядати феномен толерантності в контексті співвідношення понять егоцентризму та толерантності. Егоцентризм – це серйозний бар'єр на шляху становлення толерантної особистості. Невипадково егоцентризм досить часто ставлять в один ряд з етноцентризмом і культуроцентризмом.

Проблемі виховання толерантності присвячено праці класиків педагогічної думки. Особливого значення з точки зору педагогіки толерантності набуває концепція

М. Монтессорі. Сутність її складає положення про те, що школа має надавати простір вільним проявам особистості дитини. Автор розглядає свободу як діяльність, що тісно пов'язану з поняттям дисциплінованості.

Згідно з поглядами Т. Шеламової, педагогіка толерантності передбачає таке: культуру спілкування як розуміння іншого під час діалогу, як взаєморозуміння та співпереживання; толерантне мислення як основу пізнання індивідуальності людини, її потреб, цінностей, поглядів, переконань і різноманітних форм виявлення в процесі спілкування, що дозволяють виховувати особистісні якості індивіда, трансформуючи їх у бік емпатії, взаємоповаги, почуття партнерства.

Основними принципами “Педагогіки толерантності”, як стверджує Г. Шеламова, є співпраця за довірою, психологічна екологія, правова культура, “право на відмінність”. Принципового значення для педагогіки толерантності мають ідеї гуманізації навчально-виховного процесу, які найширше висвітлюються в педагогіці співробітництва. Педагоги-новатори вважають основою педагогічної діяльності гуманне ставлення до дітей, їхніх потреб, інтересів, прийняття їх такими, якими вони є.

Отже, толерантне ставлення до дитини в ЗНЗ – одна із умов виховання толерантності. Слушним для нашого дослідження є думка Г. Дмитрієва, який стверджує, що полікультурна освіта починається з учителя, та доводить: толерантний педагог сприяє вихованню толерантності в школярів. Серед основних вимог, які постають перед педагогом, варто виділити такі: вивчення психології, прийняття і розуміння культурної ідентичності школярів; аналіз власних культурних упереджень і робота щодо їх подолання, критичне мислення і здатність до рефлексії; вміння вирішувати конфлікти, керуючись принципами ненасилля; вміння організувати навчальний процес як діалог носіїв різних культур; знання педагогіки, психології, політики, етнології; створення атмосфери толерантності, поваги і ствердження культурних традицій у класі.

Отже, виховання молоді на ідеях взаєморозуміння, толерантності є однією з актуальних проблем державної політики України, освітньої сфери загалом і педагогічної освіти зокрема. На відміну від панівних технократичних парадигм педагогічної освіти зараз надзвичайно актуалізується розвиток соціокультурного, інтелектуального і морального потенціалу особистості, що дасть змогу забезпечити насичення ринку праці фахівцями, які володіють високим рівнем професійної компетентності.

Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що проблема виховання толерантності молодого покоління є надзвичайно актуальною й потребує подальшого дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

1.Артюшкіна JI. M. Сирітство в Україні як соціально- педагогічна проблема

(соціально-правовий аспект) / Артюшкіна JI. M., Поляничко А. О. – Суми : Сум. ДПУ

ім. А.С. Макаренка, 2002. -226 с.

2.Асмолов А. Г. О смыслах понятия “толерантность” / Асмолов А. Г.,

Солдатова Г. У., Шайгерова Л. А. // Век толерантности: [научнопублицистический

вестник]. – М. : МГУ, 2001.-№ 1-2.-С. 8-18.

3.Бондырева С. К. Толерантность. Введение в проблему / Бондырева С. К.,

Колесов Д. В. – Москва-Воронеж, 2003. - 273с.

4. Безюлѐва Г. В. Толерантность: взгляд – поиск – решение / Безюлева Г. В.,

Шеламова Г. М. – М,: Вербум, 2003. - 168с.

5. Докукіна О. М. Сутність, структура та особливості розвитку толерантності

особистості / Докукіна О. М. // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та

учнівської молоді:[ зб. наук, праць]. Вип.9. - Кн. І. – К. : Інститут проблем виховання

АПН України, 2006. – С. 91 -96.