Критичне мислення та медіа грамотність
Обговорення
Критичне мислення та медіа грамотність
Підвищуючи власну медіа грамотність,
людина отримує чіткіше уявлення про межу
між реальним світом і світом,
що створили для неї масмедіа.
Дж. Поттер
Регулювання інформаційного простору в країні, яка фактично перебуває в стані війни, – як ходіння по крихкій кризі. Особливо, якщо країна таки прагне лишатися демократичною. В останній доповіді міжнародної організації Freedom House, яка оцінює рівень свободи та демократії в країнах, Україна погіршила свої показники, в тому числі щодо свободи слова. Серед факторів, які на це вплинули, – блокування соціальних мереж, обмеження доступу в інтернеті.
Різні опитування показують, що українці частково не підтримують обмеження з боку держави в сфері інтернету. Так, останнє дослідження «Протидія російській пропаганді та медіаграмотність», яке проводилось Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ГО «Детектор медіа» в лютому 2018 року, показало, що 46% респондентів не підтримали заборони російських соціальних мереж. Тим часом, 30% громадян зазначили, що підтримують таке рішення.
Україна не є аж таким монстром в плані свободи слова, якщо її порівнювати з іншими державами, вважає співробітник Міністерства інформаційної політики Олександр Демченко. «Коли ми розглядаємо питання, які пов’язані із «закручуванням гайок», то це питання «зради і перемоги». Не потрібно бути примітивними. Не потрібно постійно говорити про те, що це закручування гайок чи не закручування гайок», – зазначає він.
Інформаційна доба чи то мутує, чи то вже остаточно трансформувалася в еру дезінформації. Найбільш розповсюджена, легкодоступна та водночас затребувана зброя масового ураження у ХХІ столітті — інформація. Не свинцеві кулі, не ядерні заряди, а саме сконструйовані медіамесиджі — зброя №1 в арсеналі так званої гібридної війни. Нам, українцям, це відомо, як нікому добре. Російська пропаганда вкоренила у свідомості чималої частини наших співвітчизників «русский мір» і похитнула територіальні кордони України.
«Інформаційна війна», «пропаганда», «фейк» — терміни, які стали звичними для більшості українців лише за останні три роки. Лише після того, як нас добряче струснули анексією та «градами», українці задумалися про важливість інформаційної безпеки. Це чітко виявило величезний освітній пробіл у нашого не досить медіаосвіченого суспільства.
Медіаосвіта в Україні потрібна не лише для того, щоби протистояти інформаційній агресії. Вона також покликана формувати медіаграмотність і сприяти розвитку громадянського суспільства. Не ототожнюймо українські медіавиклики з однією лише російською машиною пропаганди. Все набагато складніше, і рівень цієї складності з плином часу лише зростатиме.
Важливо вміти розпізнавати медійну маніпуляцію, на яку наразитися можна будь-де. В оману може вводити і загальнонаціональний телеканал, і місцеве радіо, і районна газета, і улюблена сторінка в соцмережах. Уникнути маніпуляції допоможе критичне мислення та медіаграмотність — ті два життєво необхідних навики сьогодення, яких українцям дуже бракує. Уміння критично мислити в повсякденному житті — визначальне у ХХІ столітті. Кожному необхідно виробляти в собі інформаційну «імунну систему». Зробити це буде простіше після медіаосвітньої вакцинації, яку необхідно було б проводити через спеціальні навчальні курси ще на шкільному та університетському рівні. У цьому питанні Україна пасе задніх, не надаючи належної уваги медіаосвіті на державному рівні. Практично всі проекти, пов’язані з впровадженням медіаграмотності у навчальний процес, — це ініціативи громадських активістів, медіаекспертів, окремих педагогів.
«Медіаграмотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотності полягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
Найкраще прищеплювати медіаграмотність ще з юного віку через медіаосвітні елементи в навчальному процесі. Дітей потрібно не захищати від медіа (це треба, до речі, пояснити багатьом батькам) — вони мають готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіапроцесу. В інформаційну добу «ньюс-мейкером» світового масштабу може стати навіть учень, якщо в нього є смартфон, інтернет і сторінка в соціальних мережах.
Отож, зарадити суспільному дефіциту медіаграмотності може, перш за все, медіаосвіта, впроваджена на обов’язковому загальноукраїнському рівні у школах та вищих навчальних закладах.
Матеріал підготувала:
Глушко Ольга, учениця 10 А класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІступенів № 13
Ірпінської міської ради, Київської області
Керівник: вчитель курсу «Громадянська освіта»
Шпильковська Олена Олександрівна
Критичне мислення та медіа грамотність
Критичне мислення – це необхідна навичка і життєво важливий ресурс сучасної людини. Критичне мислення базується на законах логіки та на розумінні психологічних процесів які протікають у нашій свідомості. Критичним мислителям властиве скептичне ставлення до всього. Що дає володіння цим навиком? Навички критичного мислення дають змогу не потонути в інформаційній лавині не піддатися маніпуляціям, допомагають прийняти зважені рішення та відстоювати їх. Критичне мислення допомагає в пошуку нових шляхів вирішення проблем. Чому розвиток критичного мислення важливий як для дітей, так і для дорослих? Розвиток КМ є важливим, як для дітей, так і для дорослих, бо у світі де має місце інформаційна війна, важливо вміти розпізнавати інформацію, аналізувати джерела і мотиви, приймати зважені рішення. В період розвитку інформаційних технологій цінуються вміння професійного пошуку необхідної інформації, здатність її проаналізувати оцінювати та застосувати.
На мою думку, діти краще володіють навиками критичного мислення ніж дорослі, адже вони не бояться сумніватися в почутому чи побаченому, задавати безліч запитань, досліджувати невідоме. Мені здається, що це треба розвивати. Мислення дорослих засмічене стереотипами, шаблонами, впливом авторитетів. А зараз ми розглянемо головні методи розвитку КМ.
– Задавати питання і не приймати на віру все, що нам пропонують:
– Шукати докази, що підтверджують або спростовують отриману інформацію.
– Накопичувати знання і розширювати світогляд. Що стосується розвитку КМ у дітей, то важливо орієнтуватися не на запам’ятовування ними фактологічного матеріалу, а на постановку проблеми і пошук її вирішення.
Із цих рядків, а також з їхніх безпосередніх відгуків можна зробити висновок, що підлітки усвідомили важливість здобуття критичного мислення, адже в сучасному світі все так стрімко трансформується – починаючи від техніки – закінчуючи свідомістю – успішним буде той, хто володіє когнітивною гнучкістю, здатністю до розвитку та росту.
Отже розберемося, що таке медіа грамотність. Медіа грамотність – це сукупність знань, навичок та умінь які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування суспільстві та їхній вплив.
Медіа грамотність та критичне мислення є важливою частиною нашого життя. Без нього на нашій планеті не було б нових відкриттів та наукових досліджень.
На мою думку, діти краще володіють навиками критичного мислення ніж дорослі, адже вони не бояться сумніватися в почутому чи побаченому, задавати безліч запитань, досліджувати невідоме. Мені здається, що це треба розвивати. Мислення дорослих засмічене стереотипами, шаблонами, впливом авторитетів. А зараз ми розглянемо головні методи розвитку КМ.
– Задавати питання і не приймати на віру все, що нам пропонують:
– Шукати докази, що підтверджують або спростовують отриману інформацію.
– Накопичувати знання і розширювати світогляд. Що стосується розвитку КМ у дітей, то важливо орієнтуватися не на запам’ятовування ними фактологічного матеріалу, а на постановку проблеми і пошук її вирішення.
Із цих рядків, а також з їхніх безпосередніх відгуків можна зробити висновок, що підлітки усвідомили важливість здобуття критичного мислення, адже в сучасному світі все так стрімко трансформується – починаючи від техніки – закінчуючи свідомістю – успішним буде той, хто володіє когнітивною гнучкістю, здатністю до розвитку та росту.
Отже розберемося, що таке медіа грамотність. Медіа грамотність – це сукупність знань, навичок та умінь які дозволяють людям аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування суспільстві та їхній вплив.
Медіа грамотність та критичне мислення є важливою частиною нашого життя. Без нього на нашій планеті не було б нових відкриттів та наукових досліджень.
Любарська Дар`я – депутат Олександрійського
міського дитячого парламенту
Критичне мислення та медіа грамотність
В умовах, коли «все навкруги – медіа» і коли медіанасильство надзвичайно доступне не лише дорослим, а й дітям, обмежити кількісне його споживання майже неможливо. Тому більш ефективним є інший шлях – навчання дорослих глядачів і дітей основам медіаграмотності, формування в них культури споживання медіапродукції, зокрема, формування критичного ставлення до медіанасильства, побаченого на екрані телевізора чи моніторі комп’ютера.
Формування в дітей та молоді критичного ставлення до медіанасильства, яке слугує основою формування в них медіа – культури і є базовим її елементом, – величезна відповідальність і одна з найважливіших завдань виховання дітей та підлітків у медіа суспільствах.
У широкому розумінні медіа-культура – це, з одного боку, сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а з іншого – культура споживання медіа і сприймання медіа – продукції різними соціальними групами і суспільством загалом.
Поняття «медіа-культура» визначається у двох аспектах: соціокультурному та психологічному. Насамперед медіа-культура – це суспільний феномен виробництва та споживання медіа-продукції, який передбачає взаємодію, комунікацію між цими двома умовними соціальними групами. Комунікація між виробником та споживачем, будучи опосередкованою технічними засобами, становить медіа-комунікацію, масову медіа-комунікацію.
Результатом діяльності в галузі медіа-виробництва є медіа-продукція у вигляді медіа-інформації та медіа-мистецтва (медіа-тексти), їх матеріальні носії (газети, журнали, фотоплівки, кінострічки, диски…), а також медіа-засоби (технічне забезпечення) та медіа-технології (прийоми, методи, техніки, психотехніки), завдяки яким медіа-продукція як створюється, так і зберігається, транслюється. Все це становить предметний та духовний аспект медіа-культури в цілому.
Утім, медіа-культура має й інший, психологічний вимір – як медіа-культура особистості. Особистісна медіа-культура становить набуті людиною як психофізіологічні, так і психологічні способи споживання медіа-продукції.
До останніх відносяться: мотиви споживання, уміння пошуку, сприймання, аналізу, оцінювання, опрацювання, зберігання інформації, отриманої з медіа, а також застосування корисної, дистанціювання від непотрібної.
«Критичне мислення» становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність до поетапного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, а також самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів.
Критичне мислення є дуже важливим моментом у процесі формування медіа-культури особистості.
Проте маючи тільки теоретичні знання прокритичне мислення, медіа-культуру, медіа-грамотність, підліткам неможливо чітко і правильно сформувати свою особистісну медіа – культуру.Тут важливу рольвідіграє ,систематичнапрактична робота над здобуттям вміння орієнтуватися у медіа-просторі.
І цю практику ми,члени «Школи дебатів»,здобуваємо у повсякденній практичній діяльності.,набуваючи практичні уміння та прийоми у трьох різних напрямах.
Перший напрям – це надбання умінь цілеспрямованого пошуку, засвоєння, переробки й практичного застосування медіа-інформаціїпід час підготовки до дебатів за певною темою чи роботою над певним проектом.
Ми працюємо в такій послідовності: пошук інформації, оцінювання її важливості, асиміляція, засвоєння інформації, інтеграція нових знань з уже набутим досвідом, творче застосування нових знань у практичному плані та ін.
Другий напрям передбачає оволодіння засобами психологічного захисту,що передбачає не детальне сприймання медіа-інформації, а ґрунтовний її аналіз і творчепереомислення, що, в свою чергу, формує особистий творчий стиль розумової діяльності в цілому й у ставленні до медіа-текстів зокрема.
Наприклад, нав’язливий візуальний образ рекламного зображення можна спрямувати на створення іншої/нової суб’єктивної візуальної реальності.
Третій напрям має профілактичний характер, так звана медіа-гігієна. Ми контролюємо свої психо-фізіологічні навантаження, пов’язані із використанням ЗМК, та негативний вплив на особистість з боку медіа-інформації. Тобто ми регулюємо свою поведінку в процесі використання ЗМК та свою здатність уникати медіа-інформацію, яка руйнує нашу психіку, свідомість, викривлює світобачення, підмінює, нівелює духовні цінності або дратує, викликає негативні емоції, нав’язує позицію, суперечливу переконанням особистості, намагається маніпулювати нею.
І саме тому одним з найважливіших навичок та вмінь у процесі споживання візуальної медіа продукції ми вважаємо розвинуте критичне мислення особистості.
Критичне мислення особистості включає в себе:
• уважне сприймання, інтерпретація як розуміння медіатексту, його осмислення ,
• аналіз формату, жанру медіа тексту,
• аналіз змісту й форми,
• встановлення мети й смислового акценту ,
• виявлення задіяних медіатехнологій,
• аргументоване оцінювання медіатексту
• формулювання власної незалежної позиції щодо даного медіа тексту.
«Школа дебатів» нас вчить проводити медіа дослідження – це практична форма здійснення критичного аналізу будь-яких медіатекстів.
Основою методів дослідження медіатекстів є аналітичне конструктивне критичне мислення.
Критичне мислення – тип спрямованого логічного / аналітичного мислення.
Основні операції критичного мислення – розуміння інформації, її послідовний аналіз, інтеграція проаналізованого, пошук аргументів для обґрунтованих суджень, формулювання висновків, оцінювання того, що підпадає під аналіз.
За такою схемою ми здійснюємо критичний аналіз медіа-тексту:
1. Уважно сприймаємо (читаємо, розглядаємо, дивимося й слухаємо), інтерпретуємо та осмислюємо даний медіатекст.
2. Аналізуємо медіа текст за видом медіа продукції, форматом, жанром, змістом.
3. Встановлюємо смисловий акцент медіа тексту.
4. Виявляємо застосовані медіа технології (технічні, змістові) та мету їх застосування — спрямування медіатексту.
5. Інтегруємо проаналізоване (1-й висновок).
6. Встановлюємо аналогію з іншими медіа текстами, шукаємо аргументи.
7. Оцінюємо медіа текст на основі аргументів й узагальнюємо (2-й висновок).
8. Формулюємо особисте ставлення, власну позицію до даного медіа тексту.
9. Формуємо в собі критичний стиль мислення до медіа реальності у цілому.
Отже, критичне мислення ефективно розвивається завдяки виконанню таких практичних медіа дослідницьких завдань.
Критичний стиль мислення формується на підставі звички критично мислити та самомотивації щодо опанування цією якістю.
Критичне мислення є головною та необхідною умовою становлення медіа грамотності особистості.
Формування в дітей та молоді критичного ставлення до медіанасильства, яке слугує основою формування в них медіа – культури і є базовим її елементом, – величезна відповідальність і одна з найважливіших завдань виховання дітей та підлітків у медіа суспільствах.
У широкому розумінні медіа-культура – це, з одного боку, сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а з іншого – культура споживання медіа і сприймання медіа – продукції різними соціальними групами і суспільством загалом.
Поняття «медіа-культура» визначається у двох аспектах: соціокультурному та психологічному. Насамперед медіа-культура – це суспільний феномен виробництва та споживання медіа-продукції, який передбачає взаємодію, комунікацію між цими двома умовними соціальними групами. Комунікація між виробником та споживачем, будучи опосередкованою технічними засобами, становить медіа-комунікацію, масову медіа-комунікацію.
Результатом діяльності в галузі медіа-виробництва є медіа-продукція у вигляді медіа-інформації та медіа-мистецтва (медіа-тексти), їх матеріальні носії (газети, журнали, фотоплівки, кінострічки, диски…), а також медіа-засоби (технічне забезпечення) та медіа-технології (прийоми, методи, техніки, психотехніки), завдяки яким медіа-продукція як створюється, так і зберігається, транслюється. Все це становить предметний та духовний аспект медіа-культури в цілому.
Утім, медіа-культура має й інший, психологічний вимір – як медіа-культура особистості. Особистісна медіа-культура становить набуті людиною як психофізіологічні, так і психологічні способи споживання медіа-продукції.
До останніх відносяться: мотиви споживання, уміння пошуку, сприймання, аналізу, оцінювання, опрацювання, зберігання інформації, отриманої з медіа, а також застосування корисної, дистанціювання від непотрібної.
«Критичне мислення» становить когнітивну аналітико-синтетичну здатність до поетапного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, а також самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів.
Критичне мислення є дуже важливим моментом у процесі формування медіа-культури особистості.
Проте маючи тільки теоретичні знання прокритичне мислення, медіа-культуру, медіа-грамотність, підліткам неможливо чітко і правильно сформувати свою особистісну медіа – культуру.Тут важливу рольвідіграє ,систематичнапрактична робота над здобуттям вміння орієнтуватися у медіа-просторі.
І цю практику ми,члени «Школи дебатів»,здобуваємо у повсякденній практичній діяльності.,набуваючи практичні уміння та прийоми у трьох різних напрямах.
Перший напрям – це надбання умінь цілеспрямованого пошуку, засвоєння, переробки й практичного застосування медіа-інформаціїпід час підготовки до дебатів за певною темою чи роботою над певним проектом.
Ми працюємо в такій послідовності: пошук інформації, оцінювання її важливості, асиміляція, засвоєння інформації, інтеграція нових знань з уже набутим досвідом, творче застосування нових знань у практичному плані та ін.
Другий напрям передбачає оволодіння засобами психологічного захисту,що передбачає не детальне сприймання медіа-інформації, а ґрунтовний її аналіз і творчепереомислення, що, в свою чергу, формує особистий творчий стиль розумової діяльності в цілому й у ставленні до медіа-текстів зокрема.
Наприклад, нав’язливий візуальний образ рекламного зображення можна спрямувати на створення іншої/нової суб’єктивної візуальної реальності.
Третій напрям має профілактичний характер, так звана медіа-гігієна. Ми контролюємо свої психо-фізіологічні навантаження, пов’язані із використанням ЗМК, та негативний вплив на особистість з боку медіа-інформації. Тобто ми регулюємо свою поведінку в процесі використання ЗМК та свою здатність уникати медіа-інформацію, яка руйнує нашу психіку, свідомість, викривлює світобачення, підмінює, нівелює духовні цінності або дратує, викликає негативні емоції, нав’язує позицію, суперечливу переконанням особистості, намагається маніпулювати нею.
І саме тому одним з найважливіших навичок та вмінь у процесі споживання візуальної медіа продукції ми вважаємо розвинуте критичне мислення особистості.
Критичне мислення особистості включає в себе:
• уважне сприймання, інтерпретація як розуміння медіатексту, його осмислення ,
• аналіз формату, жанру медіа тексту,
• аналіз змісту й форми,
• встановлення мети й смислового акценту ,
• виявлення задіяних медіатехнологій,
• аргументоване оцінювання медіатексту
• формулювання власної незалежної позиції щодо даного медіа тексту.
«Школа дебатів» нас вчить проводити медіа дослідження – це практична форма здійснення критичного аналізу будь-яких медіатекстів.
Основою методів дослідження медіатекстів є аналітичне конструктивне критичне мислення.
Критичне мислення – тип спрямованого логічного / аналітичного мислення.
Основні операції критичного мислення – розуміння інформації, її послідовний аналіз, інтеграція проаналізованого, пошук аргументів для обґрунтованих суджень, формулювання висновків, оцінювання того, що підпадає під аналіз.
За такою схемою ми здійснюємо критичний аналіз медіа-тексту:
1. Уважно сприймаємо (читаємо, розглядаємо, дивимося й слухаємо), інтерпретуємо та осмислюємо даний медіатекст.
2. Аналізуємо медіа текст за видом медіа продукції, форматом, жанром, змістом.
3. Встановлюємо смисловий акцент медіа тексту.
4. Виявляємо застосовані медіа технології (технічні, змістові) та мету їх застосування — спрямування медіатексту.
5. Інтегруємо проаналізоване (1-й висновок).
6. Встановлюємо аналогію з іншими медіа текстами, шукаємо аргументи.
7. Оцінюємо медіа текст на основі аргументів й узагальнюємо (2-й висновок).
8. Формулюємо особисте ставлення, власну позицію до даного медіа тексту.
9. Формуємо в собі критичний стиль мислення до медіа реальності у цілому.
Отже, критичне мислення ефективно розвивається завдяки виконанню таких практичних медіа дослідницьких завдань.
Критичний стиль мислення формується на підставі звички критично мислити та самомотивації щодо опанування цією якістю.
Критичне мислення є головною та необхідною умовою становлення медіа грамотності особистості.
Парламент дітей та молоді Новоукраїнської ОТГ
Медіаграмотність
Критичне мислення – це, по суті, певний підхід до мислення; це набір навичок, який включає в себе використання різних способів розумової діяльності (операцій мислення), таких як аналіз і синтез, порівняння й абстрагування та інші, що застосовуються для формулювання обґрунтованих висновків та оцінок.
Критичне мислення передбачає:
• Точне визначення проблеми або питання. У чому саме полягає суть проблеми або питання?
• Збір достатньої кількості інформації про проблему чи питання або збір доказів з кількох джерел.
• Вивчення достовірності джерел доказів. Чи не є автор або компанія, яка надала певну інформацію, заангажованими? (Упередженість – це не погано, вона просто є, але необхідно вміти розібратись у тому, виправдана вона в даній конкретній ситуації чи ні.)
• Перевірку логіки доказів. Чи достатньо переконливі запропоновані аргументи? Чи є висновки прийнятними?
• Розгляд різних видів інформації – фактів, статистики, інформації з першоджерел тощо.
• Розгляд усіх точок зору, усіх аспектів і поглядів. Чи могли б ви включити певну точку зору у свої докази?
На шляху до розвитку такого мислення потрібно пройти 6 послідовних кроків:
1. Не рефлексивний мислитель – ще не усвідомлює «недорозвиненість» свого мислення.
2. Спантеличений мислитель – усвідомив, що має проблеми зі своїм мисленням.
3. Мислитель-початківець – намагається удосконалюватися, але без регулярної практики.
4. Практикуючий мислитель – визнає необхідність регулярної практики.
5. Просунутий мислитель – росте у процесі своєї регулярної практики.
6. Майстер мислення – усвідомлене і проникливе мислення стає візитівкою людини.
Медіа грамотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіа грамотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіа грамотності полягає у трансформації медіа споживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
Освічені люди, наприклад, можуть без проблем розпізнавати російську пропаганду в ЗМІ, але повірити у фейкову смерть королеви Великобританії (цей фейк нещодавно було запущено на пострадянському інтернет-просторі). Саме дефіцит медіа грамотності та критичного мислення в суспільства значною мірою сприяє високій популярності політиків-популістів, які, передусім, комунікують з електоратом і впливають на нього саме через ЗМІ. Медіа грамотність спонукає довести до автоматизму процес перевірки кожного сумнівного медіа повідомлення. У праці «Factual Entertainment: How to make media literacy popular» презентована максимально детальна схема аналізу медіа месиджу, який складається з 28-ми ключових запитань: «Хто написав повідомлення?», «Яка його цільова аудиторія?», «Кому вигідна ця інформація?, «Яке джерело?», «До чого спонукає цей месидж?» і т. ін. У повсякденному житті ми, звичайно, не будемо ставити всі 28 запитань. І декількох критичних запитань та верифікації інформації вистачить для того, щоб розібратися із середньостатистичною медійною маніпуляцією.
Саме тому найкраще прищеплювати медіа грамотність ще з юного віку через медіа освітні елементи в навчальному процесі. Нас потрібно не захищати від медіа — ми маємо готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіа процесу.
Критичне мислення передбачає:
• Точне визначення проблеми або питання. У чому саме полягає суть проблеми або питання?
• Збір достатньої кількості інформації про проблему чи питання або збір доказів з кількох джерел.
• Вивчення достовірності джерел доказів. Чи не є автор або компанія, яка надала певну інформацію, заангажованими? (Упередженість – це не погано, вона просто є, але необхідно вміти розібратись у тому, виправдана вона в даній конкретній ситуації чи ні.)
• Перевірку логіки доказів. Чи достатньо переконливі запропоновані аргументи? Чи є висновки прийнятними?
• Розгляд різних видів інформації – фактів, статистики, інформації з першоджерел тощо.
• Розгляд усіх точок зору, усіх аспектів і поглядів. Чи могли б ви включити певну точку зору у свої докази?
На шляху до розвитку такого мислення потрібно пройти 6 послідовних кроків:
1. Не рефлексивний мислитель – ще не усвідомлює «недорозвиненість» свого мислення.
2. Спантеличений мислитель – усвідомив, що має проблеми зі своїм мисленням.
3. Мислитель-початківець – намагається удосконалюватися, але без регулярної практики.
4. Практикуючий мислитель – визнає необхідність регулярної практики.
5. Просунутий мислитель – росте у процесі своєї регулярної практики.
6. Майстер мислення – усвідомлене і проникливе мислення стає візитівкою людини.
Медіа грамотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіа грамотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіа грамотності полягає у трансформації медіа споживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
Освічені люди, наприклад, можуть без проблем розпізнавати російську пропаганду в ЗМІ, але повірити у фейкову смерть королеви Великобританії (цей фейк нещодавно було запущено на пострадянському інтернет-просторі). Саме дефіцит медіа грамотності та критичного мислення в суспільства значною мірою сприяє високій популярності політиків-популістів, які, передусім, комунікують з електоратом і впливають на нього саме через ЗМІ. Медіа грамотність спонукає довести до автоматизму процес перевірки кожного сумнівного медіа повідомлення. У праці «Factual Entertainment: How to make media literacy popular» презентована максимально детальна схема аналізу медіа месиджу, який складається з 28-ми ключових запитань: «Хто написав повідомлення?», «Яка його цільова аудиторія?», «Кому вигідна ця інформація?, «Яке джерело?», «До чого спонукає цей месидж?» і т. ін. У повсякденному житті ми, звичайно, не будемо ставити всі 28 запитань. І декількох критичних запитань та верифікації інформації вистачить для того, щоб розібратися із середньостатистичною медійною маніпуляцією.
Саме тому найкраще прищеплювати медіа грамотність ще з юного віку через медіа освітні елементи в навчальному процесі. Нас потрібно не захищати від медіа — ми маємо готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіа процесу.
Домбровська Анастасія
Голова МПД
Знам’янський міський парламент дітей
координатор Литвинець С.В.
Медіаграмотність населення в умовах проведення виборів Президента України
Новітня українська журналістика вже пережила величезну кількість виборів президентських, парламентських, місцевих. Були карколомні й визначальні, як президентські 1991-го, 2004-го чи 2010 років, парламентські 2002-го чи позачергові 2007-го. Будь-які вибори в умовах не до кінця сформованого громадянського суспільства й корумпованого політикуму — це своєрідне сезонне загострення хронічної хвороби під назвою «боротьба за владу». Симптоматика передбачувана: як примітивно політтехнологи розкручуватимуть своїх патронів і «топитимуть» їхніх конкурентів і як за популізму бо й узагалі за гречку прості люди віддаватимуть свої голоси за шахраїву дорогих костюмах. Для журналістів же в такі моменти історії наступають або «жнива», або питання серйозного особистого професійного вибору. Чи брати гроші з рук політиків, чи продовжувати чесно інформувати свою аудиторію.
Наближаються вибори президента України 2019. Це означає, що на українців вже чекає хвиля політичної агітації, яка просочиться і в ЗМІ. Перед журналістами знову стоїть завдання максимально правдиво висвітлювати передвиборчі перегони, з чим українські медіа, як зазначають експерти, зазвичай слабо справляються. Саморегуляція і об’єднання сил журналістів, на думку більшості експертів, зробить ЗМІ більш незалежними від своїх власників, а отже й політичних маніпуляцій.
За останні кілька років медіа освіта опинилась на порядку денному: в Україні тригером стала російська агресія та пропаганда, агітація та проведення виборів Президента України, у США – фейки під час виборів президента, у Великій Британії – роль таблоїдів під час Брекзиту. Тому освітні інституції та громадський сектор почали акцентувати увагу на важливості вміння аналізувати медіа повідомлення, визначати їх достовірність, звертати увагу на джерело та думати перед тим, як вірити в щось сумнівне у Facebook.
В Україні медіа грамотність вже інтегрується у навчальний процес – вона включена у стандарт початкової школи, за яким навчаються перші класи з цьогонавчального2018 року. Також в десятих класах вже викладається курс «Громадянська освіта», де одним із семи розділів є «Світ інформації та мас-медіа».
Ще у 2017 році у статті «Трамп як стимулятор медіа грамотності» писала про те, що медіа грамотність не може стати панацеєю від усіх медійних хвороб, і освіта аудиторії автоматично не зробить ЗМІ якісними (існує гіпотеза, що запит на не якісні матеріали швидко знизиться, так само як і вплив пропаганди).
По-перше, медіа освітній рух має відбуватись паралельно з іншими процесами, зокрема, зміцненням і розвитком незалежних ЗМІ, вирішенням питання не прозорості медіа власності тощо.
По-друге, в будь-якому випадку, знання з медіа грамотності – це не щось схоже на модель комунікації Лассуела, «теорію магічної кулі» чи «магічної ін’єкції», згідно з якою всі повідомлення сприймаються аудиторією однаково і викликають однакові реакції.
Перед усім медіа грамотність – це постійна активність, яка інтегрується у дуже різні сфери життя. Адже ці компетентності цінні тоді, коли включаються в інші активності та допомагають досягати різних цілей – як індивідуальних, так організаційних і державних.
В умовах гібридної війни саме інформація є тим засобом, «який використовують проти нас і який ми маємо вчитися ефективно використовувати для захисту власної свідомості й можливостей».
Велика роль в Україні саме громадського сектору в розвитку медіа освіти — це не унікальне явище. Так, згідно з дослідженням Європейської аудіовізуальної обсерваторії, за останні п’ять років у 28 країнах ЄС третина проектів медіа грамотності реалізовувалася саме громадськими організаціями. Безумовно, якщо говорити про Україну, то це дуже позитивна тенденція, проте вадою є те, що офлайновим заходам бракує тяглості й системності, розуміння, які саме аудиторії охоплюються проектами та, знову таки, комунікації одне з одним.
Звичайно, навіть десять тренінгів з факт чекінгу не означатимуть, що всі учасники почнуть перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації.
Але й забуття медіа освіта нарешті в тренді. Переконана: медіа грамотність важлива – і тренінги, і онлайн-курси, і зміни в освіті сьогодні необхідні, але вони є частиною комплексу дій.
Отже, на нас чекають дві надзвичайно відповідальних кампанії — президентські вибори, які мають відбутися 31 березня 2019 року, й парламентські, які мають відбутися 27 жовтня 2019 року. І кожен з нас сам має зробити свідомий вибір : перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації, або вірити всьому, що кажуть неперевірені джерела ЗМІ. Адже, як я відзначала раніше, жодна допомога зі сторони держави в вигляді тренінгів, впровадження медіа грамотності в освітні процес тощо не можуть стовідсотково захистити нас від «медіа атак».
Наближаються вибори президента України 2019. Це означає, що на українців вже чекає хвиля політичної агітації, яка просочиться і в ЗМІ. Перед журналістами знову стоїть завдання максимально правдиво висвітлювати передвиборчі перегони, з чим українські медіа, як зазначають експерти, зазвичай слабо справляються. Саморегуляція і об’єднання сил журналістів, на думку більшості експертів, зробить ЗМІ більш незалежними від своїх власників, а отже й політичних маніпуляцій.
За останні кілька років медіа освіта опинилась на порядку денному: в Україні тригером стала російська агресія та пропаганда, агітація та проведення виборів Президента України, у США – фейки під час виборів президента, у Великій Британії – роль таблоїдів під час Брекзиту. Тому освітні інституції та громадський сектор почали акцентувати увагу на важливості вміння аналізувати медіа повідомлення, визначати їх достовірність, звертати увагу на джерело та думати перед тим, як вірити в щось сумнівне у Facebook.
В Україні медіа грамотність вже інтегрується у навчальний процес – вона включена у стандарт початкової школи, за яким навчаються перші класи з цьогонавчального2018 року. Також в десятих класах вже викладається курс «Громадянська освіта», де одним із семи розділів є «Світ інформації та мас-медіа».
Ще у 2017 році у статті «Трамп як стимулятор медіа грамотності» писала про те, що медіа грамотність не може стати панацеєю від усіх медійних хвороб, і освіта аудиторії автоматично не зробить ЗМІ якісними (існує гіпотеза, що запит на не якісні матеріали швидко знизиться, так само як і вплив пропаганди).
По-перше, медіа освітній рух має відбуватись паралельно з іншими процесами, зокрема, зміцненням і розвитком незалежних ЗМІ, вирішенням питання не прозорості медіа власності тощо.
По-друге, в будь-якому випадку, знання з медіа грамотності – це не щось схоже на модель комунікації Лассуела, «теорію магічної кулі» чи «магічної ін’єкції», згідно з якою всі повідомлення сприймаються аудиторією однаково і викликають однакові реакції.
Перед усім медіа грамотність – це постійна активність, яка інтегрується у дуже різні сфери життя. Адже ці компетентності цінні тоді, коли включаються в інші активності та допомагають досягати різних цілей – як індивідуальних, так організаційних і державних.
В умовах гібридної війни саме інформація є тим засобом, «який використовують проти нас і який ми маємо вчитися ефективно використовувати для захисту власної свідомості й можливостей».
Велика роль в Україні саме громадського сектору в розвитку медіа освіти — це не унікальне явище. Так, згідно з дослідженням Європейської аудіовізуальної обсерваторії, за останні п’ять років у 28 країнах ЄС третина проектів медіа грамотності реалізовувалася саме громадськими організаціями. Безумовно, якщо говорити про Україну, то це дуже позитивна тенденція, проте вадою є те, що офлайновим заходам бракує тяглості й системності, розуміння, які саме аудиторії охоплюються проектами та, знову таки, комунікації одне з одним.
Звичайно, навіть десять тренінгів з факт чекінгу не означатимуть, що всі учасники почнуть перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації.
Але й забуття медіа освіта нарешті в тренді. Переконана: медіа грамотність важлива – і тренінги, і онлайн-курси, і зміни в освіті сьогодні необхідні, але вони є частиною комплексу дій.
Отже, на нас чекають дві надзвичайно відповідальних кампанії — президентські вибори, які мають відбутися 31 березня 2019 року, й парламентські, які мають відбутися 27 жовтня 2019 року. І кожен з нас сам має зробити свідомий вибір : перевіряти новини та відмовлятися від неперевіреної інформації, або вірити всьому, що кажуть неперевірені джерела ЗМІ. Адже, як я відзначала раніше, жодна допомога зі сторони держави в вигляді тренінгів, впровадження медіа грамотності в освітні процес тощо не можуть стовідсотково захистити нас від «медіа атак».
Гвоздик Олександра
І заступник Голови МПД
Знам’янський міський парламент дітей
координатор Литвинець С.В.
Медіаграмотність як сучасна потреба інформаційного суспільства
У ХХІ столітті люди перестали бути лише споживачами інформації, яку транслюють ЗМІ. Користувачі самі почали створювати контент у медіапросторі: писати дописи у мережі “Фейсбук”, транслювати наживо усе, що відбувається навколо них, завантажувати аматорські відео на «YouTube», які потім використовують ЗМІ у своїх сюжетах та публікаціях. Це все вказує на те, щосуспільство перетворилося на інформаційне – велика частина діяльності та спілкування перемістилася у віртуальний простір. Тому зараз важливою і потрібною є навичка медіаграмотності.
Медіаграмотність — це набір компетентностей, необхідних для активної й усвідомленої участі в житті медійногосуспільства. Тобто інформаційне суспільство, яке спілкується, ділиться інформацією, отримує нові знання, влаштовує соціальніакції та флешмоби у віртуальному просторі. В основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотностіполягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
Споживачі інформації у медіа та соціальних мережах, які водночас є і її творцями, повинні почати критичніше ставитися до повідомлень у ЗМІ, не вірити усьому, що опубліковано, перевіряти інформацію у кількох джерелах, щоб уникнути поширення фейків, тобто неправдивих новин.
«Стати медіаграмотним» – не означає пройти якісь курси, вивчитися, отримати сертифікат, і на цьому все. Медіаграмотність – це практичний навик, риса стилю життя. Медіаграмотна людина, якщо бачить сумнівну інформацію, намагається її перевірити. Це людина, яка не просто пливе за інформаційною течією, а критично сприймає цей потік . Інформація уже позбавлена ореолу святості чи таємничості, як це було раніше, коли відомостей бракувало. Зараз повідомлень та новин – надлишок. Контент творить кожен, хтохочейоготворити. Інформації стало багато, тому гостро постала проблема її аналізу та критичного сприйняття, щоб відсіяти неправду.
Міжнародна організація ЮНЕСКО опублікувала п’ять принципів медійної та інформаційної грамотності (LawsofMediaandLiteracy, MIL). Згідно з ними, «інформація, комунікація, бібліотеки, медіа, технології, інтернет мають використовуватися суспільством критично. Вони рівні за статусом, і жодне з цих джерел не варто вважати більш значущим, ніж інші». Важливо перевіряти отримані повідомлення у різних джерелах і не вважати одне достовірнішим за інше. Не варто оточувати себе лише медіа певної орієнтації, адже це спотворює сприйняття реальності. Інформацію потрібно черпати з різних джерел, незважаючи на те, що їхня позиція може бути неприйнятною для нас. Лише так можна залишитися об’єктивним. Відповідно допринципів ЮНЕСКО, «кожен громадянин є творцем інформації/знань. Кожен має право на доступ до інформації та право на самовираження. Медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх – і для чоловіків, і для жінок, – і тісно пов’язана з правами людини». Саме тому, що кожен має право на самовираження, і потрібна медіаграмотність. Адже інформації стало дуже багато, тому потрібно уміти її фільтрувати. Безперечно, кожен має право на власну думку і її висловлення, але через інформаційний шум не всі є почутими.
Ще одним принципом є те, що «інформація, знання та повідомлення не завжди є нейтральними, незалежними чи неупередженими. Будь-яка концептуалізація, використання і застосування MIL повинна зробити це твердження прозорим і зрозумілим для всіх громадян». Особливо це відчутно в Україні, де медіа мають власників, здебільшого олігархів, які нав’язують власну редакційну політику. Потрібно уважно аналізувати месиджі, які чуємо зі ЗМІ – найчастіше вони вигідні їхнім власникам і не відображають реальної картини. Саме тому і потрібна медіаграмотність – для розуміння поточної ситуації, позицій сторін конфлікту та поглядів різних людей. «Кожен громадянин хоче отримувати і розуміти нову інформацію, знання і повідомлення та мати можливість на спілкування з іншими, навіть якщо він не висловлює це прагнення. Їхні права на це ніколи не мають порушуватися». П’ятим принципом медіаграмотності від ЮНЕСКО є твердження, що «медійна та інформаційнаграмотність не набувається одномоментно. Це постійний та динамічний досвід і процес. Його можна вважати завершеним, якщо він включає в себе знання, вміння та установки щодо використання, створення та передачі інформації, щодо медіа та технологічного контенту». Знання, вміння та навички з медіаграмотності набуваються разом із досвідом. Для цього людині потрібно перебувати в медійному полі, критично сприймати інформацію від різних ЗМІ та лідерів думок у соцмережах, зіставляти різні факти та повідомлення, не довіряти нікому та перевіряти дані.
Шведський медіаосвітянин та педагог, куратор шведського медіаосвітнього порталу Йоран Андерсон [2] сформулював власні правила медіаграмотності. По-перше, «не варто поширювати прохання про пошук людини. Ви ж не знаєте всієї історії. Іноді за дуже емоційним проханням знайти зниклу безвісти близьку людину, може ховатися звичайний брехун». Такі поширення часто трапляються в українському сегменті Фейбуку. Люди щиро хочуть долучитися до вирішення проблеми, допомогти тим, чим можуть, хоча б репостом, але рідко задумуються, хто саме поширив таке повідомлення, для чого це йому, кому це вигідно і хто від цього може постраждати.
По-друге, «не потрібно ділитися інформацією про події та нещасні випадки. Те саме – ми не знаємо фактів. Під час поширення інформації про ознаки підозрюваного або потерпілого, ви ризикуєте нашкодити невинним і поширити неправдиві заяви, які дезорієнтують багатьох людей. Йдеться також про захист тих, хто безпосередньо постраждав в ситуації». Такі повідомлення теж поширюють доволі часто і не задумуються про наслідки. Користувачі бачать інформацію і одразу вважають її правдивою, не перевіривши. Для цього і потрібно володіти медіаграмотністю – щоб не вірити жодним відомостям до їхньої перевірки.
Також «варто бути обережними, коли берете участь у конкурсах та розіграші призів. Деякі з повідомленьFacebook містять посилання на сторінки, на яких просять дати вашу особисту інформацію, щоб конкурувати за приз. Такі конкурси практично не мають переможців, власник сайту збирає інформацію для продажу її багатьом компаніям, щоб вони могли вам відправити рекламу по електронній пошті або телефону». Зараз такі конкурси стали доволі популярними, багато користувачів хочуть отримати призи і не задумуються про те, чи обіцяні подарунки існують.
Окрім того, «не потрібно проходити тести на Facebook. На деяких веб-сайтах, які пропонують тести, рекомендується увійти в систему з обліковим записом соціальної мережі і дати дозвіл, щоб розмістити результати на сторінці. Це завжди попереджувальний знак. Клікнувши, користувач дозволяє контролювати свій обліковий запис». Останнім часом проходження таких тестів, зокрема поширення їхніх результатів стало масовим явищем. Такий тренд помітили і використовують також ЗМІ, публікуючи тести до певних свят. Часто користувачі соцмереж без вагань заходять на сумнівні сайти та поширюють результати тестів на власні сторінки у Фейсбуці.
Висновки. Отже, медіаграмотність можна назвати сучасною потребою інформаційного суспільства, адже зараз головною цінністю стала інформація, її продукують майже усі користувачі медійного простору. Контенту стало так багато, що споживачі не встигають його аналізувати. Серед великої кількості відомостей часто трапляються неправдиві новини, маніпуляції та пропаганда. Новітня навичка – медіаграмотність, покликана до того, щоб навчитися їх відрізняти.
Медіаграмотність — це набір компетентностей, необхідних для активної й усвідомленої участі в житті медійногосуспільства. Тобто інформаційне суспільство, яке спілкується, ділиться інформацією, отримує нові знання, влаштовує соціальніакції та флешмоби у віртуальному просторі. В основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотностіполягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.
Споживачі інформації у медіа та соціальних мережах, які водночас є і її творцями, повинні почати критичніше ставитися до повідомлень у ЗМІ, не вірити усьому, що опубліковано, перевіряти інформацію у кількох джерелах, щоб уникнути поширення фейків, тобто неправдивих новин.
«Стати медіаграмотним» – не означає пройти якісь курси, вивчитися, отримати сертифікат, і на цьому все. Медіаграмотність – це практичний навик, риса стилю життя. Медіаграмотна людина, якщо бачить сумнівну інформацію, намагається її перевірити. Це людина, яка не просто пливе за інформаційною течією, а критично сприймає цей потік . Інформація уже позбавлена ореолу святості чи таємничості, як це було раніше, коли відомостей бракувало. Зараз повідомлень та новин – надлишок. Контент творить кожен, хтохочейоготворити. Інформації стало багато, тому гостро постала проблема її аналізу та критичного сприйняття, щоб відсіяти неправду.
Міжнародна організація ЮНЕСКО опублікувала п’ять принципів медійної та інформаційної грамотності (LawsofMediaandLiteracy, MIL). Згідно з ними, «інформація, комунікація, бібліотеки, медіа, технології, інтернет мають використовуватися суспільством критично. Вони рівні за статусом, і жодне з цих джерел не варто вважати більш значущим, ніж інші». Важливо перевіряти отримані повідомлення у різних джерелах і не вважати одне достовірнішим за інше. Не варто оточувати себе лише медіа певної орієнтації, адже це спотворює сприйняття реальності. Інформацію потрібно черпати з різних джерел, незважаючи на те, що їхня позиція може бути неприйнятною для нас. Лише так можна залишитися об’єктивним. Відповідно допринципів ЮНЕСКО, «кожен громадянин є творцем інформації/знань. Кожен має право на доступ до інформації та право на самовираження. Медійна та інформаційна грамотність має бути для всіх – і для чоловіків, і для жінок, – і тісно пов’язана з правами людини». Саме тому, що кожен має право на самовираження, і потрібна медіаграмотність. Адже інформації стало дуже багато, тому потрібно уміти її фільтрувати. Безперечно, кожен має право на власну думку і її висловлення, але через інформаційний шум не всі є почутими.
Ще одним принципом є те, що «інформація, знання та повідомлення не завжди є нейтральними, незалежними чи неупередженими. Будь-яка концептуалізація, використання і застосування MIL повинна зробити це твердження прозорим і зрозумілим для всіх громадян». Особливо це відчутно в Україні, де медіа мають власників, здебільшого олігархів, які нав’язують власну редакційну політику. Потрібно уважно аналізувати месиджі, які чуємо зі ЗМІ – найчастіше вони вигідні їхнім власникам і не відображають реальної картини. Саме тому і потрібна медіаграмотність – для розуміння поточної ситуації, позицій сторін конфлікту та поглядів різних людей. «Кожен громадянин хоче отримувати і розуміти нову інформацію, знання і повідомлення та мати можливість на спілкування з іншими, навіть якщо він не висловлює це прагнення. Їхні права на це ніколи не мають порушуватися». П’ятим принципом медіаграмотності від ЮНЕСКО є твердження, що «медійна та інформаційнаграмотність не набувається одномоментно. Це постійний та динамічний досвід і процес. Його можна вважати завершеним, якщо він включає в себе знання, вміння та установки щодо використання, створення та передачі інформації, щодо медіа та технологічного контенту». Знання, вміння та навички з медіаграмотності набуваються разом із досвідом. Для цього людині потрібно перебувати в медійному полі, критично сприймати інформацію від різних ЗМІ та лідерів думок у соцмережах, зіставляти різні факти та повідомлення, не довіряти нікому та перевіряти дані.
Шведський медіаосвітянин та педагог, куратор шведського медіаосвітнього порталу Йоран Андерсон [2] сформулював власні правила медіаграмотності. По-перше, «не варто поширювати прохання про пошук людини. Ви ж не знаєте всієї історії. Іноді за дуже емоційним проханням знайти зниклу безвісти близьку людину, може ховатися звичайний брехун». Такі поширення часто трапляються в українському сегменті Фейбуку. Люди щиро хочуть долучитися до вирішення проблеми, допомогти тим, чим можуть, хоча б репостом, але рідко задумуються, хто саме поширив таке повідомлення, для чого це йому, кому це вигідно і хто від цього може постраждати.
По-друге, «не потрібно ділитися інформацією про події та нещасні випадки. Те саме – ми не знаємо фактів. Під час поширення інформації про ознаки підозрюваного або потерпілого, ви ризикуєте нашкодити невинним і поширити неправдиві заяви, які дезорієнтують багатьох людей. Йдеться також про захист тих, хто безпосередньо постраждав в ситуації». Такі повідомлення теж поширюють доволі часто і не задумуються про наслідки. Користувачі бачать інформацію і одразу вважають її правдивою, не перевіривши. Для цього і потрібно володіти медіаграмотністю – щоб не вірити жодним відомостям до їхньої перевірки.
Також «варто бути обережними, коли берете участь у конкурсах та розіграші призів. Деякі з повідомленьFacebook містять посилання на сторінки, на яких просять дати вашу особисту інформацію, щоб конкурувати за приз. Такі конкурси практично не мають переможців, власник сайту збирає інформацію для продажу її багатьом компаніям, щоб вони могли вам відправити рекламу по електронній пошті або телефону». Зараз такі конкурси стали доволі популярними, багато користувачів хочуть отримати призи і не задумуються про те, чи обіцяні подарунки існують.
Окрім того, «не потрібно проходити тести на Facebook. На деяких веб-сайтах, які пропонують тести, рекомендується увійти в систему з обліковим записом соціальної мережі і дати дозвіл, щоб розмістити результати на сторінці. Це завжди попереджувальний знак. Клікнувши, користувач дозволяє контролювати свій обліковий запис». Останнім часом проходження таких тестів, зокрема поширення їхніх результатів стало масовим явищем. Такий тренд помітили і використовують також ЗМІ, публікуючи тести до певних свят. Часто користувачі соцмереж без вагань заходять на сумнівні сайти та поширюють результати тестів на власні сторінки у Фейсбуці.
Висновки. Отже, медіаграмотність можна назвати сучасною потребою інформаційного суспільства, адже зараз головною цінністю стала інформація, її продукують майже усі користувачі медійного простору. Контенту стало так багато, що споживачі не встигають його аналізувати. Серед великої кількості відомостей часто трапляються неправдиві новини, маніпуляції та пропаганда. Новітня навичка – медіаграмотність, покликана до того, щоб навчитися їх відрізняти.
Бачковська Ірина
Знам’янський районний парламент дітей
Координатор Єніна О.М.
Медіаграмотність молоді — запорука протидії інформаційній агресії
В умовах невщухаючої інформаційно-психологічної пропаганди з боку інших країн світу по відношенню до України дуже важливо суспільству бути “розумним”, або іншими словами — бути інформаційно грамотними і освіченими, вміти розрізняти брехню і маніпуляцію від правди й істини. Адже відвертий блеф, спотворення фактів і історичних подій, ворожа пропаганда створюють несприятливий грунт для формування протиукраїнської свідомості у людей, якою потім можна вміло управляти і маніпулювати. Громадська думка під дією маніпулятивних технологій і спеціальних інформаційних атак спотворюється, що вочевидь йде не на користь самим людям і українській державі в цілому.
У суспільстві особливо активна молодь. Молоді люди найбільш прогресивний, чутливий і рішучий соціальний прошарок. Тому вкрай важливо, щоб окрім інших, головним чином саме вони знали правду — вміли розрізняти між міфом і правдою, між маніпуляцією і реальністю, між фейком і істиною, — могли орієнтуватися у інформаційному просторі у процесі “споживання” інформації.
За результатами здійсненого соціологічного дослідження, сучасна молода людина здебільшого інформацію отримує із соціальних мереж. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З огляду на це, важливо, щоб молодь була медіаосвіченою — вміла критично мислити. Адже медіаграмоність — запорука протидії інформаційній агресії.
За соціологічними анкетуваннями факультету соціології та права КПІ, більшість молоді, а саме 60%, зрідка стежать за політичними подіями в країні та розвитком подій на її Сході. Дещо менше третини молоді впевнено слідкують за подіями в країні, а 10% — не особливо переймаються політичними процесами, якими живе країна. У часи розвитку інтернет-технологій і соціальних мереж 30% опитуваних дізнаються про події в країні із соціальних мереж, а також приблизно стільки ж отримують інформацію від друзів та родичів. Сайти інтернет-медіа і телебачення залишаються також доволі поширеним джерелом інформації про події в країні. Кожен п’ятий дивиться телевізор і заглядає на тематичні інформаційні інтернет-медіа з метою огляду інформації про суспільно-політичні події і новини в країні. При цьому втрачають популярність радіо і друковані медіа. З радіо і друкованих ЗМІ респонденти майже не отримують інформації про події в країні. Переважна більшість опитуваних довіряють офіційним сайтам українських медіа — це 77% респондентів. Кожен десятий респондент довіряє новинам із соціальних мереж, а 13% — взагалі не довіряють новинам із інтернету. Далеко не усі читачі новин перевіряють інформацію на об’єктивність. Так, лише 23% респондентів мають звичку перевіряти інформацію, яка викликає сумніви чи подана односторонньо. Переважна більшість, а саме 77% респондентів, зрідка намагаються перевіряти інформацію на об’єктивність і репрезентативність, яку отримують із різних джерел масової інформації. Що стосується довіри до джерел інформації, зокрема до соціальних мереж, то більшість респондентів (54%) довіряють інформації, яку отримують із соціальних мереж за умови, якщо таку інформацію поширюють відомі люди, медіа чи організації. Лише 7% довіряють авторитету друзів, а кожен четвертий опитуваний взагалі не довіряє інформації із соціальних мереж. Найбільш популярною соціальною мережею, з якої отримують інформацію респонденти, на сьогодні є Facebook. Понад 80% опитуваних найчастіше дізнаються про новини саме із цієї соціальної мережі. Рівно стільки респондентів, скільки взагалі не читають новини із інтернету, а саме 13%, в той же час відповідно не читають й новини в соціальних мережах.
Як бачимо, результати соціологічного дослідження свідчать про те, що сучасна молода людина активно користується соціальними мережами і власне з них здебільшого й отримує інформацію. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З урахуванням цього, важливо, щоб українська молодь була медіаосвіченою, тобто вміючою перебірливо отримувати і користуватися інформацією, бути людиною критично мислячою. Тому з метою організації ефективної протидії інформаційно-психологічним загрозам необхідно терміново зайнятись проблемою підвищення медіаграмотності населення, особливо молоді, яка ще не має життєвого досвіду і здатна вірити перекрученій інформації. Міжнародними документами — Грюнвальдською декларацією “Освіта для медіа та цифрового світу”, Севільською конференцією “Медіаосвіта молоді”, резолюцією Європарламенту щодо медіа грамотності у світі цифрових технологій — визначено, що медіаграмотність має бути базовим елементом політики у сфері споживання аудіовізуальної інформації, основою обізнаності громадян у питаннях прав людини, необхідною умовою для їх участі у демократичному житті суспільства.
У суспільстві особливо активна молодь. Молоді люди найбільш прогресивний, чутливий і рішучий соціальний прошарок. Тому вкрай важливо, щоб окрім інших, головним чином саме вони знали правду — вміли розрізняти між міфом і правдою, між маніпуляцією і реальністю, між фейком і істиною, — могли орієнтуватися у інформаційному просторі у процесі “споживання” інформації.
За результатами здійсненого соціологічного дослідження, сучасна молода людина здебільшого інформацію отримує із соціальних мереж. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З огляду на це, важливо, щоб молодь була медіаосвіченою — вміла критично мислити. Адже медіаграмоність — запорука протидії інформаційній агресії.
За соціологічними анкетуваннями факультету соціології та права КПІ, більшість молоді, а саме 60%, зрідка стежать за політичними подіями в країні та розвитком подій на її Сході. Дещо менше третини молоді впевнено слідкують за подіями в країні, а 10% — не особливо переймаються політичними процесами, якими живе країна. У часи розвитку інтернет-технологій і соціальних мереж 30% опитуваних дізнаються про події в країні із соціальних мереж, а також приблизно стільки ж отримують інформацію від друзів та родичів. Сайти інтернет-медіа і телебачення залишаються також доволі поширеним джерелом інформації про події в країні. Кожен п’ятий дивиться телевізор і заглядає на тематичні інформаційні інтернет-медіа з метою огляду інформації про суспільно-політичні події і новини в країні. При цьому втрачають популярність радіо і друковані медіа. З радіо і друкованих ЗМІ респонденти майже не отримують інформації про події в країні. Переважна більшість опитуваних довіряють офіційним сайтам українських медіа — це 77% респондентів. Кожен десятий респондент довіряє новинам із соціальних мереж, а 13% — взагалі не довіряють новинам із інтернету. Далеко не усі читачі новин перевіряють інформацію на об’єктивність. Так, лише 23% респондентів мають звичку перевіряти інформацію, яка викликає сумніви чи подана односторонньо. Переважна більшість, а саме 77% респондентів, зрідка намагаються перевіряти інформацію на об’єктивність і репрезентативність, яку отримують із різних джерел масової інформації. Що стосується довіри до джерел інформації, зокрема до соціальних мереж, то більшість респондентів (54%) довіряють інформації, яку отримують із соціальних мереж за умови, якщо таку інформацію поширюють відомі люди, медіа чи організації. Лише 7% довіряють авторитету друзів, а кожен четвертий опитуваний взагалі не довіряє інформації із соціальних мереж. Найбільш популярною соціальною мережею, з якої отримують інформацію респонденти, на сьогодні є Facebook. Понад 80% опитуваних найчастіше дізнаються про новини саме із цієї соціальної мережі. Рівно стільки респондентів, скільки взагалі не читають новини із інтернету, а саме 13%, в той же час відповідно не читають й новини в соціальних мережах.
Як бачимо, результати соціологічного дослідження свідчать про те, що сучасна молода людина активно користується соціальними мережами і власне з них здебільшого й отримує інформацію. Молодь цікавиться суспільно-політичними подіями в країні, але далеко не завжди розуміє і доволі зрідка перевіряє, наскільки об’єктивно подана інформація у ЗМІ. З урахуванням цього, важливо, щоб українська молодь була медіаосвіченою, тобто вміючою перебірливо отримувати і користуватися інформацією, бути людиною критично мислячою. Тому з метою організації ефективної протидії інформаційно-психологічним загрозам необхідно терміново зайнятись проблемою підвищення медіаграмотності населення, особливо молоді, яка ще не має життєвого досвіду і здатна вірити перекрученій інформації. Міжнародними документами — Грюнвальдською декларацією “Освіта для медіа та цифрового світу”, Севільською конференцією “Медіаосвіта молоді”, резолюцією Європарламенту щодо медіа грамотності у світі цифрових технологій — визначено, що медіаграмотність має бути базовим елементом політики у сфері споживання аудіовізуальної інформації, основою обізнаності громадян у питаннях прав людини, необхідною умовою для їх участі у демократичному житті суспільства.
Таня Єфімова,
в.о. голови Петрівського РПД
координатор Дементьєва Н.В.
Медіаграмотність та критичне мислення – це необхідне вміння для сучасної особистості
Сьогодні у гуртку «Основи учнівського самоврядування» Вільшанського центру дитячої та юнацької творчості впроваджується компетентнісний підхід. Мета навчання медіаграмотності та критичного мислення вихованців – це формування практичних навичок і розуміння, аналізу й оцінювання змісту медіа, здатності створити власний медіапродукт і оцінити власну медіаактивність.
Позашкілля готує підлітків до подальшого життя. Це дуже відповідальна місія. І особлива роль тут належитть гурковій роботі, бо саме вона розвиває та спрямовує підлітківдля успішного навчання, дає алгоритм дій на всі шкільні, а часто взагалі всі роки. Саме тут прививається любов до навчання, навички роботи з медіа, реакції на різні типи повідомлень. Зміст позашкільної освіти сьогодні має вирізнятися інтеграцією і формуванням практичних навичок, що дозволить врахувати особливості вихованців, забезпечувати баланс між емоційною, інтелектуальною, духовною, соціальною та фізичною сферами, побудувати навчання на формуванні трьох орієнтирів: «відчуваю», «думаю» та «дію» завдяки використанню різноманітних організаційних форм навчання та компетентнісного підходу. Враховуючи те, що керівнику гуртка надається більше свободи при плануванні навчально-виховного процесу з метою реалізації програм та забезпечення цілісної системи знань, умінь і ставлень, спрямованих на формування ключових компетентностей і наскрізних умінь, я можу проводити раз на тиждень так звані тематичні дні, присвячені розвиткові критичного мислення, удосконаленню вмінь досліджувати навколишнє середовище, у якому мешкають діти, дослідницько-пізнавальним проектам, екскурсіям, формуванню медіаграмотності або іншим навчальним потребам, що дозволить забезпечити якість освітнього процесу. Сьогодні медіаосвіта має бути спрямована на забезпечення всебічного підготування дітей і молоді до життя в інформаційному суспільстві. Тому спрямовую свою роботу на соціалізацію особистості вихованців, їх патріотичне і громадянське виховання.
Громадянська та медіакомпетентність стає для сучасного педагога інструментом, за допомогою якого він формує в дітей найважливіші людські якості, необхідні для життя в суспільстві. Це впливатиме на формування громадянської, соціальної та медійної компетентності учнів, а саме: вміння критично мислити; навичок пошуку, аналізу та оцінювання інформації, тверезого ставлення до медіаповідомлень на основі вивчення джерел. Учні можуть шукати та перевіряти інформацію, аналізувати вплив медіатекстів та створювати їх.
Проводжу дітям заняття, використовуючи такі методи – мозковий штурм, дискусію, ділову гру, роботу в групах. Обов’язково даю дітям можливість висловлювати власну думку, дискутувати. Це допомагає їм розумнішати, розвиватися, спілкуватися, робити відкриття та винаходи. Ще доволі часто використовую метод стоп-кадр, улюблену вправу дітей. Я зупиняю перегляд відео-сюжету на певному (бажано кульмінаційному, вирішальному) моменті та пропоную дітям придумати, чим закінчилася історія. Ця вправа дає можливість учням змоделювати ситуацію, наближену до реальності, висловити думки, які передають їхні власні внутрішні переживання. Вислухавши відповіді дітей, я пропоную додивитися відео до кінця. Після цього запитати, чи сподобався їм фінал і чому.
Сучасний медіапростір насичений різноманітною інформацією: достовірною та хибною, корисною та шкідливою, перевіреною та спотвореною. Щоб не стати медіажертвою та не піддаватися медіаманіпуляціям, дитина повинна вчитися критично її сприймати. Людьми, які не розуміють, що кожен елемент медіаоточення несе певну інформацію, легко маніпулювати. Тому такі заняття сприяють формуваннюважливих навичок, через ігрові вправи діти вчаться бачити відкриту та приховану інформацію навколо себе.Через гру на занятті діти доходять висновку, що багаторазове передавання інформації призводить до її спотворення – навмисного чи ні. У людини, яка скористалася хибною інформацією, виникають проблеми. А цього можна уникнути, якщо вміти її перевіряти. Через моделювання простих життєвих ситуацій діти вчаться шукати першоджерело інформації.
На мою думку, одним із найголовніших кроків, які маємо зробити ми – педагоги для захисту інформаційної безпеки, – це розвиток критичного мислення та впровадження медіаграмотності у навчальний процес. Втім, поки медіаграмотне покоління ще зростає, а гібридна війна триває і в інформаційному полі в тому числі, нам потрібно приділяти значну увагу в цьому напрямку. Тож, як говорили класики, «учітеся, читайте» та пам’ятайте, що досконалість не має меж.
Позашкілля готує підлітків до подальшого життя. Це дуже відповідальна місія. І особлива роль тут належитть гурковій роботі, бо саме вона розвиває та спрямовує підлітківдля успішного навчання, дає алгоритм дій на всі шкільні, а часто взагалі всі роки. Саме тут прививається любов до навчання, навички роботи з медіа, реакції на різні типи повідомлень. Зміст позашкільної освіти сьогодні має вирізнятися інтеграцією і формуванням практичних навичок, що дозволить врахувати особливості вихованців, забезпечувати баланс між емоційною, інтелектуальною, духовною, соціальною та фізичною сферами, побудувати навчання на формуванні трьох орієнтирів: «відчуваю», «думаю» та «дію» завдяки використанню різноманітних організаційних форм навчання та компетентнісного підходу. Враховуючи те, що керівнику гуртка надається більше свободи при плануванні навчально-виховного процесу з метою реалізації програм та забезпечення цілісної системи знань, умінь і ставлень, спрямованих на формування ключових компетентностей і наскрізних умінь, я можу проводити раз на тиждень так звані тематичні дні, присвячені розвиткові критичного мислення, удосконаленню вмінь досліджувати навколишнє середовище, у якому мешкають діти, дослідницько-пізнавальним проектам, екскурсіям, формуванню медіаграмотності або іншим навчальним потребам, що дозволить забезпечити якість освітнього процесу. Сьогодні медіаосвіта має бути спрямована на забезпечення всебічного підготування дітей і молоді до життя в інформаційному суспільстві. Тому спрямовую свою роботу на соціалізацію особистості вихованців, їх патріотичне і громадянське виховання.
Громадянська та медіакомпетентність стає для сучасного педагога інструментом, за допомогою якого він формує в дітей найважливіші людські якості, необхідні для життя в суспільстві. Це впливатиме на формування громадянської, соціальної та медійної компетентності учнів, а саме: вміння критично мислити; навичок пошуку, аналізу та оцінювання інформації, тверезого ставлення до медіаповідомлень на основі вивчення джерел. Учні можуть шукати та перевіряти інформацію, аналізувати вплив медіатекстів та створювати їх.
Проводжу дітям заняття, використовуючи такі методи – мозковий штурм, дискусію, ділову гру, роботу в групах. Обов’язково даю дітям можливість висловлювати власну думку, дискутувати. Це допомагає їм розумнішати, розвиватися, спілкуватися, робити відкриття та винаходи. Ще доволі часто використовую метод стоп-кадр, улюблену вправу дітей. Я зупиняю перегляд відео-сюжету на певному (бажано кульмінаційному, вирішальному) моменті та пропоную дітям придумати, чим закінчилася історія. Ця вправа дає можливість учням змоделювати ситуацію, наближену до реальності, висловити думки, які передають їхні власні внутрішні переживання. Вислухавши відповіді дітей, я пропоную додивитися відео до кінця. Після цього запитати, чи сподобався їм фінал і чому.
Сучасний медіапростір насичений різноманітною інформацією: достовірною та хибною, корисною та шкідливою, перевіреною та спотвореною. Щоб не стати медіажертвою та не піддаватися медіаманіпуляціям, дитина повинна вчитися критично її сприймати. Людьми, які не розуміють, що кожен елемент медіаоточення несе певну інформацію, легко маніпулювати. Тому такі заняття сприяють формуваннюважливих навичок, через ігрові вправи діти вчаться бачити відкриту та приховану інформацію навколо себе.Через гру на занятті діти доходять висновку, що багаторазове передавання інформації призводить до її спотворення – навмисного чи ні. У людини, яка скористалася хибною інформацією, виникають проблеми. А цього можна уникнути, якщо вміти її перевіряти. Через моделювання простих життєвих ситуацій діти вчаться шукати першоджерело інформації.
На мою думку, одним із найголовніших кроків, які маємо зробити ми – педагоги для захисту інформаційної безпеки, – це розвиток критичного мислення та впровадження медіаграмотності у навчальний процес. Втім, поки медіаграмотне покоління ще зростає, а гібридна війна триває і в інформаційному полі в тому числі, нам потрібно приділяти значну увагу в цьому напрямку. Тож, як говорили класики, «учітеся, читайте» та пам’ятайте, що досконалість не має меж.
Координатор Вільшанського РПД Радова Тетяна Валентинівна
Критичне мислення та медіаграмотність
Розвиток критичного мислення, навичок декодування медіаповідомлень, вміння створювати власний медіапродукт – нагальна потреба, що відповідає сучасним тенденціям розвитку особистості підлітків.
Без критичного мислення сьогодні не може бути ні дитини, ані людини.
Критичне мислення є одним з центральних концептів медіаграмотності.
Якщо медіаграмотність буде упроваджена в кожній українській школі, то з українським суспільством все буде гаразд.
Критичне мислення – модний тренд чи необхідність? Щодня перед нами постають чимало питань та проблем, які вимагають наших відповідей та ефективних рішень. Деякі з них ми з легкістю долаємо, а деякі можуть стати справжнім викликом для наших мізків. Як заощадити, не втрачаючи якості життя? Щохвилини повз нас проходять тонни різноманітної інформації, яка прагне знайти свій прихисток у наших головах. ЇЇ кількість не вдасться зменшити, тому виникає необхідність навчатись давати собі раду з інформаційним потоком, аби не загубитись у ньому. Медіаграмотність є тим базовим інструментом, що дасть змогу використовувати позитивні сторони медіа, і дозволить вберегти себе від негативних, як от інформаційні маніпуляції та тиск.
Разом з лідерами учнівського самоврядування Вільшанського району на заняттях гуртка «Основи учнівського самоврядування» ми обговорюємо тему «Медіаграмотність та критичне мислення», мета якої є поліпшення громадянської медіаграмотності та сприяння покращенню якості сприйняття нами інформації. Ми розглядаємо чотири важливі навички, що є ключовими для розуміння та аналізу засобів масової інформації, обговорюємо, які з них вже нами використовувалися та які потрібно удосконалити. Також ми оцінюємо переваги та недоліки традиційних та сучасних ЗМІ, як вони доповнюють один одного, і, нарешті, обговорюємо філософську проблему цензури та контролю медіа, що викликає у нас тривалу дискусію.
Крім того, ми розглядаємо, що таке маніпуляції на телебаченні, у журналах, газетах та соціальних мережах, а також,що таке фейкові новини і як їх розрізняти.
Для сучасної людини вміння критично сприймати інформацію, вміти її аналізувати, визначати, чи не є ця інформація маніпулятивною. Це – одна із найцінніших життєвих компетенцій, які дозволяють адекватно сприймати навколишній світ і ухвалювати правильні рішення. Без таких вмінь ми стаємо практично беззахисними від маніпуляцій, які змушують нас чинити супротив власних же інтересів – в інтересах тих, хто подає інформацію.
Медіаграмотна людина:
– розуміє природу інформації і роль медіа в її розповсюджені,
– усвідомлює, що знаходиться під постійним інформаційним тиском;
– має навички критичного мислення та аналізу медіаповідомлень;
– відрізняє думки і оцінки від фактів;
– здатна захищати себе від маніпуляцій;
– вміє створювати власний медійний контент.
Перше, що визначає медіаграмотну людину, це те, що вона розуміє: медійні повідомлення далеко не завжди є добросовісними або професійними. Зараз взагалі можна говорити про те, що існує «інформаційна зброя масового ураження». Особливо це стало помітно, коли Україна стала мішенню інформаційної війни з боку Росії. Тому той, хто бажає зберегти свою незалежність від маніпуляцій, має вміти критично мислити: не сліпо сприймати інформацію, довіряючи будь-яким повідомленням, а аналізувати її, перевіряти достовірність, порівнювати повідомлення із різних джерел тощо. Дуже важливо відчувати власну упередженість у сприйнятті подій. І це – також одна із складових навичок медіаграмотності.
Сучасний підліток має орієнтуватися в сучасному медіапросторі, розуміти основні принципи функціонування різних медіа, виявляти вплив інформації на особистість, аналізувати й оцінювати медіаповідомлення, знати правила культури спілкування в інформаційному суспільстві та методи захисту від можливих негативних впливів; збирати, обробляти, зберігати та передавати інформацію з навчальною метою. Медіаграмотність допомагає нам активно використовувати можливості інтернету, телебачення, радіо, преси, допомагає нам краще зрозуміти мову мистецтва. Тому дуже хотілося б, щоб у школі також розвивали ці вміння на уроках.
Без критичного мислення сьогодні не може бути ні дитини, ані людини.
Критичне мислення є одним з центральних концептів медіаграмотності.
Якщо медіаграмотність буде упроваджена в кожній українській школі, то з українським суспільством все буде гаразд.
Критичне мислення – модний тренд чи необхідність? Щодня перед нами постають чимало питань та проблем, які вимагають наших відповідей та ефективних рішень. Деякі з них ми з легкістю долаємо, а деякі можуть стати справжнім викликом для наших мізків. Як заощадити, не втрачаючи якості життя? Щохвилини повз нас проходять тонни різноманітної інформації, яка прагне знайти свій прихисток у наших головах. ЇЇ кількість не вдасться зменшити, тому виникає необхідність навчатись давати собі раду з інформаційним потоком, аби не загубитись у ньому. Медіаграмотність є тим базовим інструментом, що дасть змогу використовувати позитивні сторони медіа, і дозволить вберегти себе від негативних, як от інформаційні маніпуляції та тиск.
Разом з лідерами учнівського самоврядування Вільшанського району на заняттях гуртка «Основи учнівського самоврядування» ми обговорюємо тему «Медіаграмотність та критичне мислення», мета якої є поліпшення громадянської медіаграмотності та сприяння покращенню якості сприйняття нами інформації. Ми розглядаємо чотири важливі навички, що є ключовими для розуміння та аналізу засобів масової інформації, обговорюємо, які з них вже нами використовувалися та які потрібно удосконалити. Також ми оцінюємо переваги та недоліки традиційних та сучасних ЗМІ, як вони доповнюють один одного, і, нарешті, обговорюємо філософську проблему цензури та контролю медіа, що викликає у нас тривалу дискусію.
Крім того, ми розглядаємо, що таке маніпуляції на телебаченні, у журналах, газетах та соціальних мережах, а також,що таке фейкові новини і як їх розрізняти.
Для сучасної людини вміння критично сприймати інформацію, вміти її аналізувати, визначати, чи не є ця інформація маніпулятивною. Це – одна із найцінніших життєвих компетенцій, які дозволяють адекватно сприймати навколишній світ і ухвалювати правильні рішення. Без таких вмінь ми стаємо практично беззахисними від маніпуляцій, які змушують нас чинити супротив власних же інтересів – в інтересах тих, хто подає інформацію.
Медіаграмотна людина:
– розуміє природу інформації і роль медіа в її розповсюджені,
– усвідомлює, що знаходиться під постійним інформаційним тиском;
– має навички критичного мислення та аналізу медіаповідомлень;
– відрізняє думки і оцінки від фактів;
– здатна захищати себе від маніпуляцій;
– вміє створювати власний медійний контент.
Перше, що визначає медіаграмотну людину, це те, що вона розуміє: медійні повідомлення далеко не завжди є добросовісними або професійними. Зараз взагалі можна говорити про те, що існує «інформаційна зброя масового ураження». Особливо це стало помітно, коли Україна стала мішенню інформаційної війни з боку Росії. Тому той, хто бажає зберегти свою незалежність від маніпуляцій, має вміти критично мислити: не сліпо сприймати інформацію, довіряючи будь-яким повідомленням, а аналізувати її, перевіряти достовірність, порівнювати повідомлення із різних джерел тощо. Дуже важливо відчувати власну упередженість у сприйнятті подій. І це – також одна із складових навичок медіаграмотності.
Сучасний підліток має орієнтуватися в сучасному медіапросторі, розуміти основні принципи функціонування різних медіа, виявляти вплив інформації на особистість, аналізувати й оцінювати медіаповідомлення, знати правила культури спілкування в інформаційному суспільстві та методи захисту від можливих негативних впливів; збирати, обробляти, зберігати та передавати інформацію з навчальною метою. Медіаграмотність допомагає нам активно використовувати можливості інтернету, телебачення, радіо, преси, допомагає нам краще зрозуміти мову мистецтва. Тому дуже хотілося б, щоб у школі також розвивали ці вміння на уроках.
Юлія Лобенко,
депутат Вільшанського РПД
координатор Тетяна Радова
Медіаосвіта як процес розвитку та саморозвитку сучасного учня
ХХІ століття визначається стрімким глобальним розвитком комп‘ютерних інформаційних технологій, їх масовим упровадженням у всі сфери суспільної діяльності, що дає поштовх революційним змінам у сфері медіа. Сьогодні відмінності між Інтернетом, телебаченням, пресою, книгою та телефоном зникають, а медіаресурси стають доступними людині, де б вона не знаходилась. Саме у такому світі інформації без обмежень живе молодь, наші діти, що мають доступ до медіапродукції всього світу.
Потік інформації, в який поринає кожна людина сьогодні, не залишає нам вибору – потрібно вчитися фільтрувати інформацію та критично її сприймати. Якщо дорослим людям важко розібратися в цьому потоці, то що говорити про учнів, які не мають ні досвіду, ні певних моральних принципів. Тому питання медіаосвіти підростаючого покоління є сьогодні надзвичайно актуальним. І серед освітянського загалу набуває все більшої популярності ідея необхідності формування медіакультури як вчителів, так і учнів.
Сучасна освіта немислима без використання засобів масової комунікації й інформаційних технологій. Засоби масової комунікації виконують безліч функцій: інформаційну, виховну, просвітницьку, розважальну та ін. Власне кажучи, сучасні ЗМК стали системою неформальної освіти й просвіти різних шарів населення.
Для вдосконалення якості сучасної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей.
Незважаючи на те, що більшість учителів позитивно ставляться до медіаосвіти, насправді є ряд проблем, що стають на заваді активному застосовуванню нових технологій в навчальному процесі. Серед них відсутність належного оснащення навчальних закладів технологічними засобами, непідготовленість педагогів і т. ін. З іншого боку, відзначається досить великий відсоток учителів, що працюють по традиційній системі, яка не враховує потребу сучасного суспільства у формуванні самостійного критичного мислення учнів.
Медіаграмотність насамперед необхідна сучасній дитині, що пов’язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа. Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини. Тим не менш не слід забувати, що медіаосвіта розвиває навички критичного мислення учнів, дає необхідні засоби для формування медіакомпетентностей учнівської молоді. Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини.
Отож, медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації.
Потік інформації, в який поринає кожна людина сьогодні, не залишає нам вибору – потрібно вчитися фільтрувати інформацію та критично її сприймати. Якщо дорослим людям важко розібратися в цьому потоці, то що говорити про учнів, які не мають ні досвіду, ні певних моральних принципів. Тому питання медіаосвіти підростаючого покоління є сьогодні надзвичайно актуальним. І серед освітянського загалу набуває все більшої популярності ідея необхідності формування медіакультури як вчителів, так і учнів.
Сучасна освіта немислима без використання засобів масової комунікації й інформаційних технологій. Засоби масової комунікації виконують безліч функцій: інформаційну, виховну, просвітницьку, розважальну та ін. Власне кажучи, сучасні ЗМК стали системою неформальної освіти й просвіти різних шарів населення.
Для вдосконалення якості сучасної освіти, забезпечення її доступності та ефективності, підготовки молоді до життя і діяльності в інформаційному суспільстві сьогодні доцільно враховувати процеси стрімкого інформаційно-технологічного розвитку різних галузей.
Незважаючи на те, що більшість учителів позитивно ставляться до медіаосвіти, насправді є ряд проблем, що стають на заваді активному застосовуванню нових технологій в навчальному процесі. Серед них відсутність належного оснащення навчальних закладів технологічними засобами, непідготовленість педагогів і т. ін. З іншого боку, відзначається досить великий відсоток учителів, що працюють по традиційній системі, яка не враховує потребу сучасного суспільства у формуванні самостійного критичного мислення учнів.
Медіаграмотність насамперед необхідна сучасній дитині, що пов’язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа. Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини. Тим не менш не слід забувати, що медіаосвіта розвиває навички критичного мислення учнів, дає необхідні засоби для формування медіакомпетентностей учнівської молоді. Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини.
Отож, медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації.
Прилипко Людмила Вікторівна
Кіровоградський обласний парламент дітей
Переглядаючи статті, звернула увагу на різноманітність думок щодо медіаграмотності та критичного мислення, які приводять до одного висновку: одного без іншого не буває. Та в одночас закралася думка, а чому в статтях переважає теоретичний матеріал? Хочеться відмітити досвід Новоукраїнського МПД та Вільшанського РПД, які на практиці довели можливість в рамках діяльності органів учнівського самоврядування розвивати критичне мислення та медіаграмотність.
Таня Єфімова,в.о. голови Петрівського РПД, дуже зацікавила своєю статтею. Були використані і статистичні дані, і основні терміни , поняття, подані результати опитування, але було сказано, що з метою організації ефективної протидії інформаційно-психологічним загрозам необхідно терміново зайнятись проблемою підвищення медіаграмотності населення, але яким способом,на вашу думку, це краще зробити?
З цікавістю знайомилась з дописами учасників конференції цього напрямку. Поділяю думку Прилипко Людмили Вікторівни щодо важливості не пасивного поглинання одержуваної інформації, а її критичного аналізу. То ж педагогам є над чим працювати. З огляду на це є цікавим досвід координатора Вільшанського РПД Радової Тетяни Валентинівни.