Право голосу – це громадянський обов’язок чи конституційне право?

        Сучасний стан розвитку суспільств у багатьох країнах світу засвідчують сталі тенденції до зниження активності електорату на загальнонаціональних виборах і референдумах, що виявляється у зниженні явки виборців на дільницях та збільшення кількості тих виборців, що не підтримують жодного з кандидатів (партійних списків) або свідомо псують бюлетень, коли в ньому відсутня можливість голосувати проти всіх. У конституційному праві таке явище позначається терміном «абсентеїзм». Останній визнають як технічний чинник явища абсентеїзму. Так, статистичні дані щодо проведення в Україні, починаючи з 1991 року, виборів і референдумів є прямим підтвердженням висловленого вище висновку. Зокрема, у референдумі 1991 року участь у виборах брало 84% виборців, парламентських виборах 1998 року – 70,6 %, президентських виборах 1999 року – 74,9 % , президентських виборах 2010 року – 68,9%. І лише на консультативному референдумі 2000-го року було показано результат у майже 81,2%, що можна вважати скоріше винятком із загальної тенденції, аніж її зміною. Адже загальновідомою є інформація про активне застосування адміністративного ресурсу для штучного підвищення кількості учасників референдуму, адже влада на той час не була впевнена, що референдум відбудеться через потенційну низьку можливу явку громадян України, які мають право голосу.
        Як бачимо, значна частина українського суспільства ставиться індиферентно до загальнодержавних виборів і референдумів, що проводяться в України. Подекуди масштаби «виборчого» нігілізму вражають: це майже третина від загальної кількості виборців. Такий стан справ створює не тільки проблеми у політичній чи організаційній площині. Це, насамперед додаткові витрати фінансово-економічного ресурсу держави. Адже готуючись до виборів держава витрачає кошти, виходячи з того, що всі громадяни, які мають право голосу, візьмуть участь у виборах або референдумі.
        Зміст принципу вільних виборів можна розкрити через дві його складові, а саме:
• участь громадян у виборах є вільною і добровільною. Ніхто не може змусити виборця брати чи не брати участі у виборах, голосувати за або проти того чи іншого кандидата (чи список кандидатів), а також ніхто не має права впливати на волевиявлення виборців;
• жоден кандидат чи політична партія (коаліція), інше громадське об’єднання чи організація не повинні використовувати методи психологічного, фізичного, релігійного примусу або заклики до насильства чи погрози застосування насильства чи будь-яких інших форм примусу. Отже, вільними можна вважати вибори, коли немає тиску та залякування виборців стосовно їхнього бажання брати або не брати участі у виборах та щодо кандидатів під час голосування. Цей принцип повинен гарантувати виборцеві свободу здійснення волі на виборах. Цій самій меті слугує і принцип таємних виборів, точніше таємниці голосування, який по суті є продовженням принципу вільних виборів. Свобода стосується також процесу формування волі виборця.
        На теперішній час по суті єдиним вагомим юридичним інструментом (інші, неюридичні механізми наразі не є предметом даного дослідження), здатним кардинально й швидко змінити ситуацію на краще варто визнати запровадження конституційного обов’язку участі громадян у загальнонаціональних виборах і референдумах.
        На моє глибоке переконання схожий підхід у комплексі з іншими заходами впливу на несвідомих виборців доцільно застосувати й в Україні та доповнити чинну Конституцію України положенням про конституційний обов’язок брати участь у загальнодержавних виборах і референдумах, таким чином дещо розширивши чинний перелік конституційних обов’язків громадян України. Проте, у нашому випадку пропонуємо його дещо вдосконалити, передбачивши за невиконання громадянином свого конституційного обов’язку брати участь виборах чи референдумах замість штрафу відповідну грошову компенсацію. Її розмір має покривати витрати держави на підготовку й проведення загальнодержавних виборів чи референдуму з розрахунку на одного виборця. Такий підхід вважаємо справедливим, виходячи з тези про те, що демократія не може бути тягарем лише для держави. З одного боку, заміна штрафу на компенсацію дозволить особі уникнути негативних наслідків притягнення її за неучасть у виборах до юридичної відповідальності – адміністративної чи навіть кримінальної. А з іншого, це буде вважатися не стільки каральним заходом впливу держави на своїх несвідомих громадян, скільки спонукально-юридичним по аналогії з виплатою аліментів безвідповідальними батьками на своїх дітей. У будь-якому випадку рішення стосовно вимоги держави до свого громадянина щодо компенсації витрат на підготовку і проведення виборів має ухвалюватися виключно у судовому порядку.

Матеріал підготував:
Коваленко Олександр, учень 10 А класу
Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13
Ірпінської міської ради, Київської області
Керівник: вчитель курсу «Громадянська освіта»
Шпильковська Олена Олександрівна

     Всім відомо,  що в українському суспільстві нещодавно відбулась зміна ціннісних і світоглядних орієнтирів. За останні роки в Україні відбулися глибинні трансформаційні процеси в політичній, економічній і соціальній сферах, здійснюється реформування правової системи в напрямку її інтеграції в європейський правовий простір, в межах якого діє європейське право та формуються загальноєвропейські правові стандарти, як єдині типові принципи та норми права.
Це концептуальне питання є одним з основних чинників становлення громадянського суспільства, розвитку його інститутів і показником рівня цивілізованості держави.
     Права людини є центральною ідеєю, що формує нові демократичні стандарти в суспільстві. І тому, якою б не була держава за своєю природою, який би не існував у ній політичний режим, права і свободи людини і громадянина, їх взаємовідносини з громадянським суспільством і державою завжди мали практичне значення, оскільки без урахування цього чинника неможливо визначити пріоритети в системі суспільних відносин «людина – суспільство – держава» та коригування параметрів цих взаємовідносин у майбутньому.
     Права людини – історично мінлива категорія, яка еволюціонує разом із суспільством і державою. Як загальна суспільна цінність права людини є об’єктом конституційно-правового регулювання законодавства України, яке, маючи національні особливості, водночас характеризується суттєвими спільними рисами із законодавством держав континентальної Європи.
     Право голосу людини сьогодні  – це  досить складне та багатоаспектне суспільне явище, і тому його значення для сучасного суспільства важко переоцінити, оскільки воно виявляється у всіх сферах життєдіяльності людини.
     Саме стан справ у сфері права голосу  людини, її практична реалізація є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому. Ці положення є основою світового права, це серцевина конституційного ладу.
     Тому  «право голосу» кожного виборця це дуже цінна суспільна  величина. Це не тільки гарантоване право, але і громадянський обов’язок, адже від вибору кожного  залежить майбутнє життя інших членів суспільства.
     Це  означає, по-перше, можливість людини діяти певним чином або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі достатній життєвий рівень, свій розвиток, задоволення власних потреб.
А по-друге, це можливість людини впливати на рівень економічного, соціального, політичного та духовного розвитку суспільства.
     Політико-правові, соціально-економічні реалії сьогодення можуть викликати дві протилежні реакції у громадянина – це бажання скористатися своїм правом голосу і виконати свій громадянський обов’язок, або навпаки, впадання у повну зневіру   щодо  впливу його вибору на подальший розвиток  суспільства.
     Щоб не залишитися осторонь виборчого процесу потрібно зовсім небагато — перевірити себе на небайдужість до життя своєї країни – власне прийти на вибори. Кожен повинен пам’ятати, що його  громадянська позиція допоможе здійснити демократичне право – вільний вибір кожного громадянина.
     Голосування  для українців є  чимось більшим, ніж підтримка того чи іншого кандидата. Це вибір подальшого напрямку розвитку своєї країни.
     Українці, особливо молодь і люди середнього віку, повинні відчувати  свою відповідальність за долю демократії в країні. Активність громадян є  мірилом рівня громадянської свідомості.
     Отже, право голосу – це не тільки конституційне право, а й головний  громадянський обов’язок кожного українця.

Ратушна Наталя, директор центру дитячої та
Юнацької творчості «ЗОРІТ» Новоукраїнської міської ради

     Ми живемо у демократичному і волелюбному суспільстві, тому у сучасної людини багато конституційних прав. Найголовніше та найважливіше з них – це право голосу. Воно надається кожному і допомагає самому змінювати своє майбутнє. Але чи всі можуть правильно розпорядитися ним? Адже на жаль, значна частина суспільства нехтує цією можливістю, сподіваючись на вирішення своїх проблем кимось іншим, більш рішучим та впевненим.
     Я вважаю, що право голосу – це не просто затверджений законом набір слів, а дещо інше, важливіше, краще. Це громадянський обов’язок кожного, хто не боїться змінювати світ і нехтувати ним неможна. Адже саме наш голос може зіграти значну роль у вирішенні багатьох проблем як державного, регіонального чи місцевого рівня. Голос – головний інструмент свідомого громадянина ХХІ століття. Втрачаючи право голосу людина втрачає свободу.
     Ми, члени Новгородківського районного парламенту дітей, чудово усвідомлюємо це. Тому право голосу вирішальне у нашій діяльності. На своїх засіданнях ми проводимо регулярні опитування та збори пропозицій, щоб вислухати кожного. А голосування для нас – це пріоритетний спосіб вирішення спірних питань.
     Також протягом року ми проводили профілактичні бесіди «Право голосу – найважливіший обов’язок кожного», брали участь у засіданнях комісій та сесіях Новгородківської районної ради.
     Наприкінці хочеться наголосити на тому, що громадянська пасивність часто призводить до страшних наслідків. Щоб уникнути цього, необхідно просто пам’ятати свої права, не боятися голосувань та опитувань, а приймати активну участь в них і долучатися до вирішення хоча б найпростіших громадянських справ. Право голосу – це дорога до кращого майбутнього. Тому не бійтеся використовувати його, а прагніть до цього.

Ніколаєнко Віталій,
Новгородківський РПД
Координатор В.Чала – Дробот

     Для того аби розібратися що таке право голосу, нам треба зрозуміти, що таке громадянський обов’язок та конституційне право. Насамперед громадянські обов’язки поділяють на соціальні та юридичні. Загально-соціальні обов’язки – суспільно визнана необхідність певної поведінки осіб, що об’єктивно зумовлено потребами існування і розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що загально-соціальні обов’язки є перепоною на шляху сваволі, хаосу – всього того, що заважає нормальному розвитку громадянського суспільства.
Юридичні обов’язки – це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки особи, що забезпечується державою. Сутність юридичного обов’язку полягаю в тому, що він існує лише відповідно до суб’єктивного права і має здійснюватися в межах, встановлених законом і гарантованих державою.
     У деяких країнах до найважливіших обов’язків громадян належать: участь у голосуванні на виборах (Італія та Бельгія), військова повинність (Ізраїль та інші). У Коституціях деяких держав йдеться про обов’язок працювати ( Японія, Італія).
     Обов’язки громадян за Конституцією України:
1) Захищати Вітчизну.
2) Додержуватися Конституції та законів України.
3) Не наносити шкоди природі, культурній спадщині.
4) Сплачувати податки.
5)Не використовувати власність шляхом завдання шкоди правам свободи та гідності громадян.
     Таким чином, використання і здійснення прав і свободи людини і громадянини є невід’ємним від виконання ним обов’язків, законодавчо закріплених державами.
     Тепер перейдемо до конституційного права. Конституційне право – провідна галузь права України, яка є сукупністю правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні ознаки. З конституційного права розпочинається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Конституційне право має свій предмет правого регулювання. Це суспільні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичні, економічні, соціальні, духовні. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед основні принципи, які визначають устрій держави і суспільства. У них встановлюються якісні характеристики держави: суверенітет, форма правління, форма державного устрою, суб’єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави.
     Отже, право голосу – це право громадян країни обирати тобто шляхом голосування формувати органи публічної влади відповідно до закону та вирішувати інші значущі питання суспільного життя.
     Висновок: право голосу є конституційним правом, тому що Україна є демократичною державою де кожен має своє право вибору та голосу.

Карабило Дар’я – депутат Олександрійського
міського парламенту дітей

     Сучасний світ практично неможливо уявити без прав і обов’язків людини. Права та обов’язки виконують для суспільства безліч функцій. І від них залежить стабільність суспільства. Людина є членом суспільства, яку завжди оточують люди. А люди складають уже цілу державу. Отже, кожна людина має обов’язки щодо суспільства, щодо держави.
     Найперший і головний обов’язок щодо суспільства – це мати власну громадянську позицію. На мій погляд, усі інші громадянські обов’язки беруть свій початок саме звідси. Кожна людина повинна брати участь у демократичний виборах. Хоча багато молоді в наш час є пасивними. Фактором пасивності молоді у виборах є низький рівень обізнаності у виборчому праві й можливостях громадян. Молодь здебільшого не розуміє, яким чином може вплинути на ситуацію в країні.
     Громадянський обов’язок кожного повнолітнього українця піти на вибори та реалізувати своє конституційне право – право голосу. Право голосу – право громадян країни обирати, тобто шляхом голосування формувати органи публічної влади відповідно до закону, та вирішувати інші значущі питання суспільного життя. Право голосу – це також обов’язок. І особливо цинічно ігнорувати його у час коли сотні тисяч твоїх співгромадян не бояться ціною життя захищати шанс країни бути вільною.
     І кидаючи до урни свій виборчий бюлетень, стаючи членом якого-небудь руху чи партії, пам’ятай, що твій вибір залежить лише від тебе і ні від кого іншого. З мільйонів таких виборів складається вибір народу, вибір суспільства. А далі – майбутнє, у якому є місце для кожної людини, незалежно від віку, статі, уподобань, релігії та раси.

Нейгер Владислав,
заступник голови Устинівського РПД
координатор Юлія Понзель

     В Україні наближаються вибори – спочатку президентські, невдовзі – парламентські, а там – і до органів місцевого самоврядування. І звісно, постає питання: «Які дії законні, а які – сумнівні?». Звернімося до Законів України. Стаття 71 Конституції України встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються па основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
     Принцип вільних виборів означає, що виборець самостійно вирішує питання про те, брати йому участь у виборчому процесі чи ні, і якщо так, то якою мірою.
     Принцип вільних виборів у Законі України «Про вибори народних депутатів України» (ст. 5) та Законі України «Про вибори Президента України» (ст. 5) закріплюється як принцип добровільності участі у виборах. А під вільними виборами у цих законах розуміється вільне волевиявлення.
     У деяких державах існує обов’язковий вотум, тобто юридичний обов’язок виборця взяти участь у голосуванні. За його невиконання передбачаються штрафи (Австралія, Бельгія), позбавлення волі (Греція, Туреччина), штраф разом із позбавленням права обіймати протягом трьох років державні посади (Аргентина).
     Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право мають відповідно до ст. 70 Конституції України громадяни України, які досягли на день проведення виборів вісімнадцяти років. Наприклад, у Європі в зв’язку із посиленням євроінтеграційних процесів, набуло особливої актуальності питання пасивного виборчого права іноземних громадян. Зокрема, в Данії, Ірландії, Нідерландах, Норвегії, Швеції іноземці мають право голосу на місцевих виборах.
     Принцип рівності виборчого права передбачає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, де б вони не мешкали, з вісімнадцяти років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями.
     Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та Президента України безпосередньо шляхом голосування.
     Принцип таємного голосування передбачає заборону контролю за волевиявленням виборців.
Якщо розглянути українську дійсність, то можна побачити: підкупи виборців (так звана «гречка»). І тут кандидати змагаються між собою. Хтось відремонтує парадну в будинку, а хто лавки встановить з підписом «Я люблю Кіровоград», інші продовольчі пакети роздають із сумнівної якості продуктами. А від вуличної реклами та відео роликів, які демонструють медіа «йде обертом голова». Так українського виборця спонукають виконати свій громадський обов’язок – обрати представників влади.
     Виборці чують неймовірні обіцянки до виборів і бачать реалії життя після виборів. Та на піарі так все й закінчується.
     Бувають випадки, коли в день виборів людина приходить до дільниці, а вона відсутня в списках. І це попри те, що протягом багатьох років не змінювала місце проживання. Як пояснити такі катаклізми в роботі виборчих комісій. А то навпаки – людина декілька років відійшла у вічність, а в списках числиться.
     Тож варто заздалегідь подбати виборцям про себе й перевірити чи є вони в реєстрі виборців. Позитив в тому, що можна це зробити через Інтернет. Тож не треба баритися!
     Що стосується можливості проголосувати кожному українцю, то в нашій державі є проблема, яка виникла у зв’язку із анексією Криму і окупацією Донбасу. З’явилися внутрішні переселенці. І ці громадяни України не мали права участі у президентських і парламентських виборах 2014 року. Тобто не могли виявити свою громадянську позицію, до того ж були порушені їхні конституційні права.
     На прийдешніх виборах 2019 року переселенці можуть проголосувати, але тільки в тому випадку, якщо вони подбають про те, щоб їхні прізвища були внесені до загальнодержавного реєстру виборців. І знову для цих 1,5 мільйонів виборців є перешкода. У разі другого туру під час президентських виборів їм знову необхідно пройти процедуру внесення до реєстру виборців. Тільки у цьому випадку вони зможуть виконати громадський обов’язок.
     А ще, згідно останніх статистичних даних, 4 мільйони українців працюють за кордоном. Виборчі дільниці, як правило, знаходяться в посольствах чи консульствах, до яких – сотні кілометрів. Постає питання: «Як багато заробітчан зможуть виповнити свій громадський обов’язок конституційне право?». На окупованих територіях Донбасу й в анексованому Криму теж залишились громадяни України. Серед них є патріотично налаштовані українці. Нажаль, вони не в змозі виконати свій громадянський обов’язок!
     Тож висновок можна зробити наступний – не все залежить від громадянина України, а існують перешкоди, деякі громадяни можуть подолати самі, а інші їм створює влада, котра, скоріше за все, не особливо турбується про своїх виборців і не впроваджує електронне голосування, як це вже застосовано в країнах розвиненої демократії.

Завражна І.С., координатор
Парламенту дітей міста Кропивницького

     Людина є членом суспільства. ЇЇ завжди оточуватимуть інші люди. А люди складають уже цілу державу. Отже, кожна людина має обов’язки щодо суспільства, щодо держави.
     Найперший обов’язок щодо суспільства — це мати власну громадянську позицію. На мій погляд, усі інші громадянські обов’язки беруть свій початок саме звідси.
     Колись казали, що найпершим обов’язком школяра є добре навчання. І сьогодні ця точка зору залишається правильною. Якщо кожен з учнів буде серйозно ставитися до навчання, то результатом цього стане зростання рівня освіти в суспільстві, буде більше поміркованих людей, які добре знають, що треба робити задля власного зростання й майбутнього розквіту нашої держави.
     Важливий громадянський обов’язок – поважати іншу людину як неповторну, єдину у світі особистість. Якщо один поважає іншого лише за те, що той є громадянином, то таке суспільство можна вважати абсолютно здоровим. На жаль, взаємоповазі на рівні всього суспільства ми ще тільки вчимося.
     У період швидкоплинних змін особлива потреба відчувається в активних, поінформованих та відповідальних громадянах.
     Проте люди не народжуються зі знаннями про демократичний лад та його цінності — здібностям грамотної та відповідальної участі в суспільному житті потрібно навчатися впродовж життя.
     Головними складниками демократії є демократичні цінності (ідеали). Зокрема такі цінності як вільна, активна й відповідальна особистість, свобода, рівність, справедливість, обмеженість державної влади, та на таких принципах як верховенство закону, конституціоналізм, незалежність судочинства, свобода слова й совісті, представництво громадських інтересів, соціальний порядок та безпека й інші.
     Визначальною характеристикою громадянської позиції є усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до закону. У статті 29-ій «Загальної декларації прав людини» зазначено, що кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особистості. Громадянин, який хоче жити в демократичному суспільстві, завжди засвідчує свою громадянську позицію.
     Громадяни демократичної держави беруть на себе відповідальність за долю суспільства, у якому живуть із власної волі.
     Коли вони зазнають невдачі, то нікого не звинувачують, крім самих себе, адже розуміють, що мають таку владу, яку самі собі обрали.
     Через активну громадянську позицію громадяни можуть вплинути на суспільне життя. На жаль, чимало людей, думаючи, що від них нічого не залежить, стали байдужими до суспільних справ. Проте нині багато хто не лише хоче змінити життя на краще, а й знає, як це зробити.
     Особливо важливо це знати і вміти на місцевому рівні, у своїй територіальній громаді. Коли випаде нагода висловити свою думку або ж виявити власну ініціативу, пам’ятай, що активна громадянська позиція відкриє для тебе різні можливості, а головне — досвід.
     Під поняттям «громадянськість» треба розуміти здатність громадянина користуватися своїми правами в демократичній державі, а також виконувати певні обов’язки перед нею. Що таке права і свобода людини? Права і свободи людини — це можливості людини, необхідні їй для існування, діяльності та розвитку.
     Громадянські та політичні права — права та свободи, які захищають громадянина від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства.
     Культура ж громадянськості забезпечує постійну та ефективну участь громадянина у вирішенні загальносуспільних справ, а також їх здатність до самоврядування.
     Така позиція виявляється у відповідальному ставленні до виконання своїх громадянських обов’язків.
     Кожна людина повинна брати участь у демократичних виборах.
     Участь у виборах з досягненням повноліття — це не тільки право, а й дуже відповідальний обов’язок громадян.

Кірєєва Руслана,
голова Компаніївського РПД
координатор Наталія Сагач

     Сьогодні, в умовах коли все суспільство живе в очікуванні чергових виборів, постає питання: право голосу – це обов’язок чи право? Чи можливо ігнорувати, бо немає бажаної кандидатури? Чи варто йти на вибори, бо це громадянський обов’язок? Давайте для початку розберемося у законодавчій основі. Законодавством України не передбачено обов’язкового голосування, тому виборці юридично не зобов’язані брати участь у виборах. Вибори вважаються такими, що відбулися, за умови голосування хоча б одного виборця.
     Принцип рівного виборчого права вказує на те, що громадянин України на виборах має лише один голос, який є рівнозначним голосу будь-якого іншого виборця, котрий бере участь у голосуванні. Не може бути привілеїв чи обмежень у голосуванні на виборах за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мови.
     Участь у виборах – це громадянський обов’язок громадянина України. Хоча варто зазначити, що в Австрії, Пакистані, Бельгії, Італії та в деяких інших державах участь у виборах – це юридичний, а не громадянський обов’язок. Так, відмова громадянина Австрії брати участь у виборах тягне за собою адміністративне покарання у вигляді штрафу, у Пакистані – кримінальну відповідальність у вигляді каторжних робіт.
     Право голосу сьогодні мають всі – і ті, хто вміє критично мислити, і ті, ким можна маніпулювати, і ті, хто знає, чим мають займатись обрані ним політики, і ті, хто навіть не замислювався над цим питанням, і ті, хто розуміє причинно-наслідковий зв’язок між обраним президентом і та власним добробутом, і ті, хто навіть не знає про існування такого словосполучення… Чи справедливо це?
     Хтось вважає, що право голосу має бути у всіх громадян, адже саме це нібито і є демократією. Проте чому не всі мають право обіймати посади в органах влади? Тому, що для отримання таких прав необхідно пройти певну процедуру.
     Отож, варто розуміти, що право голосу не є безумовним. Володіння ним передбачає, що виборець спроможний мати власну думку з політичних питань і озвучувати її. В Україні, як і в більшості країн, право голосу обмежене віковим виборчим цензом.На практиці ми бачимо, що вік далеко не завжди є ознакою наявності критичного мислення та достатнього рівня знань законодавства. Більше того, критичне мислення може з часом зникати, а знання – втрачати актуальність. Деякі люди можуть прожити довге життя, так і не досягнувши політичної дієздатності.

     Право голосу – це громадянський обов’язок кожного з нас. І, власне, дотримання зазначених вище принципів дає можливість забезпечити проведення демократичних виборів, тобто таких, які б з великою точністю віддзеркалювали політичні погляди та уподобання виборців.

Шевчишена Ірина, учениця
Оникіївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Маловисківської районної ради
Кіровоградської області

     Не секрет, що у людей більш старшого віку, а це слід розуміти 50+, як правило усталений вибір тієї чи іншої політичної сили, того чи іншого кандидата у президенти. Відтак, кожен із претендентів цю нішу зайняв давно. Серед кандидатів у президенти кожного разу розгортається боротьба за українську молодь.
     За підсумками президентської кампанії 2014 року у соціологічній службі Центру Разумкова стверджували, що українська молодь вже понад 5 років не демонструє активності.
     Враховуючи такі статистичні дані, що у 1998 році – активність проявляли 67% молодих людей віком 18-29 років; У 1999 році – 61%; у 2002 році – 59%; у 2004 році (після Помаранчевої революції) – 71%; у 2014 році (після Революції гідності) – лише 44% цьогорічна явка на вибори, можливо, буде помітно нижчою і це пов’язано із меншим мобілізаційним ефектом. До прикладу, у 2014 році молодь була активнішою на вістрі подій Революції гідності. Крім того, свій результат дала теза: «Нам потрібно скоріше обрати президента, аби стабілізувати ситуацію!»
     Зараз вибори також проходять в умовах війни, в особливих умовах, але тоді, коли це вже стало певною нормальністю. І це не заважає певним конкурентним політичним процесам і дуже гострій політичній боротьбі. Тому я вважаю, що будь-які додаткові мобілізаційні чинників будуть відсутні. Скоріше матиме вплив той стан суспільства і настрої, як і у переддень виборчої кампанії. І те саме розчарування, і та сама обмеженість вибору між кандидатами.
     Крім того, на мою думку, ще одним фактором пасивності молоді у виборах є низький рівень обізнаності у виборчому праві й можливостях громадян. Молодь здебільшого не розуміє, яким чином може вплинути на ситуацію в країні.
     Нині молодь повинна чітко усвідомити, що дитячі ігри завершилися. Слід розуміти свої не тільки права, а й обов’язки.
     Право голосу – це також обов’язок. І особливо цинічно ігнорувати його у час, коли сотні тисяч твоїх співгромадян не бояться ціною життя захищати шанс країни бути вільною і розвиватись, у тому числі мати демократичні вибори не з однією опцією для галочки.
     У даний час важливо для держави – залучити молодь до цього процесу. Таким чином держава легітимізує вибори, як такі.
     Не голосуєш на виборах – програєш право будувати державу!
     Без жодних заперечень і сумнівів, молодь повинна йти на виборчі дільниці. Аби не ставати співучасниками злочину!
     Висловлювання про патріотизм і обов’язок перед народом недоцільні. Хоча так воно і є. Голос на виборах молодої людини – у 21, 23 чи 25років – ще один квиток у доросле і свідоме життя.
     Це одна із тих відповідальних місій, яка більш широко відчиняє двері зрілості. Бо ти самостійно і виважено робиш вибір, приймаєш рішення, кого підтримувати, Чиї погляди і думки тобі припадають до серця найбільше, з ким із кандидатів ти готовий розбудовувати Україну. Головне, щоб не руйнувати. Для цього потрібно багато читати, слухати і вслухатися, аналізувати! Шукайте того, хто вартий вашого голосу. Але не ігноруйте. Бути байдужим – найлегше.
     І навіть якщо ви не підтримуєте нікого, все ж прийдіть на дільницю. Як варіант – перекреслість бюлетень, розмалюйте його. Тоді він буде недійсним. В іншому випадку вашим голосом можуть скористатися. І ви без фізичної участі, через байдужість, станете співучасником злочину.
     Запам’ятайте: якби голос кожного з нас був неважливий, за нього політики не боролися б так активно в ефірах, на білбордах і у промовах!

Долинський районний парламент дітей
Координатор Микитенко Світлана Анатоліївна