Цитата з sancho_admin від 16 Грудня, 2019, 5:14 pm

Вступ

Поняття толерантності вже багато років є на слуху у громадськості. У зв’язку зі стрімким прискоренням процесів глобалізації, а також змін клімату, військових конфліктів та інших причин,  внаслідок яких відбувається переміщення великої кількості людей, випадків зустрічи з нетолератним ставленням стає все більше. Тому міжнародні організації вирішили, що саме виховання толерантності у якомога більшій кількості країн повинно знизити градус напруги між представниками різних релігій, етносів, соціальних груп, між корінним населенням і мігрантами, між хворими і здоровими тощо.  Тим більше, що у майбутньому очікується лише збільшення ризиків виникнення кліматичних, економічних і демографічних криз.
З цією миротворчою метою ЮНЕСКО у 1995 році проголосив  Міжнародний день толерантності, що відзначає ухвалення Декларації принципів терпимості (рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповіданн, етносу або кольору шкіри, неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього).

В Україні також завзято почали «виховувати толерантність» у школах і училищах, коледжах і технікумах, вузах і гуртках.  Причому виховання толерантрості, як правило, зводиться до безкінечного пошуку визначення, що ж таке толерантність. В той же час абсолютно не приділяється увага аналізу причин, які викликають нетолерантну поведінку.

Постановка проблеми

Для найкращого розуміння того, яким чином слід підходити до виховання толерантності, необхідно здійснити аналіз причин виникнення нетолерантності і розробити заходи для усунення або зменшення дії цих  чинників. У будь-якому разі, без розуміння причин нетолерантної поведінки будь-які дії – лише імітація виховання толерантності.

Мета статті – висвітлення необхідності всебічного аналізу причин виникнення нетолерантної поведінки з метою осмисленного формування навичок подолання цих причин.

 

Викладення основного матеріалу

Термін толерантність звучить дуже сучасно. І часто можна почути, що проблема толерантності – це проблема сучасності. Але ж, заради правди, слід визнати, що проблема нетерпимості і ворожості  до несхожих преставників людства існувала завжди. Яскравими прикладами є спалення «відьом», якими називали всіх рудих жінок, принесення в жертву чужинців або полоненних, існування «цирків уродів», рабство, кріпосництво, безправне становище жінок у суспільстві, випадки геноциду цілих народів і багато інших моторошних явищ. Але, водночас, існували і традиції прояву толерантності і терпимості, такі як непорушні традиції гостинності у багатьох народів, які предписують нагодувати мандрівника і надати йому безпечний прихисток, ким би він не був.  Ці традиції виплавають з концепціїї моралі.
Мора́ль (лат. moralitas) — система неофіційних уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом [1].  Концепція моралі  характерна для більшості стародавніх релігій, однак сам термін «золоте правило моралі» у стародавніх текстах не зустрічається і виник пізніше.

Філософ Джеремі Бентам зауважив, що мораль “у найзагальнішому розумінні — це вчення про мистецтво направляти дії людей таким чином, аби виробляти найбільшу суму щастя” [2].

Перші згадки про золоте правило моралі датуються серединою 1 тисячоліття до н. е. Це правило зустрічається в «Махабхараті», у висловлюваннях Будди, в «Одіссеї» Гомера і «Історії» Геродота. Конфуцій вчив «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі [3].

У Біблії золоте правило моралі згадується в апокрифічній книзі Товита (Тов. 4:15) і двічі в Євангелії при викладі Нагірної проповіді (Лк 6:31; Мт 7:12). «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки».
І все ж, треба враховувати, що прикладів нетолерантної поведінки завжди було значно більше, ніж толерантності, необхідно замислитись, що з призводить до ворожого ставлення одних людських істот до інших.
Саме належність людей до біологічного виду Homo sapiens обумовлює більшість особливостей нашої поведінки і реакцій. Так, Homo sapiens – це тварина, вид роду Люди, сімейства гомінід з отряду приматів. Чим же люди відрізняються від решли видів? Перш за все, розміром мозку, вірніше співвідношенням його ваги до маси всього тіла, надзвичайно розвиненим неокортексом (корою головного мозоку) і лобних долей. Неокортекс відповідає за здатність до членороздільного мовлення і абстрактне мислення. Ці властивості дозволили людству розвинути складну комунікацію, накопичувати знання, передавати досвід, вдосконалювати методи навчання, а зрештою, створити такий феномен як КУЛЬТУРА.  Культура – це все, що відрізняє нас від тварин, все, що не дано нам природою у вигляді тіла й інстинктів (наперед запрограмованих реакцій на подразники і дій в певних ситуаціях), все, чому необхідно навчатись, і можливо навчитись лише у інших людей.

Чим же займаються надзвичайно розвинуті лобові частки людського мозоку? Вони відповідають за здатність людини до самоконтролю, вміння опановувати давній інстинкт «бий або біжи», здатність до прогнозування майбутніх наслідків поточних дій, вибір між хорошими і поганими діями, або хорошими й кращими (що також можна назвати сумлінням), заміщення та придушення соціально неприйнятних відповідей, та визначення подібності та відмінності між речами чи подіями.

Лобова частка відіграє важливу роль в інтеграції спогадів, які більше не є задачами, але ще зберігаються в мозку. Це часто спогади, пов'язані з емоціями, що приходять від лімбічної системи. Лобова частка мозку змінює ці емоції, як правило, відповідно до соціально прийнятних норм (тобто людина вміє приховувати злорадство, наприклад, або заздрість, ненависть, при цьому на майбутні дії ці емоції впливають безпосередньо).

Людині притаманне абстрактне мислення. Ця здатність розвивається у людей досить пізно, закінчує формуватись до 25 років. Це, у свою чергу, дозволяє аналізувати події, і на основі цього аналізу «передбачати майбутнє», прораховувати ситуацію наперед. Коли людина бачить перед собою чужинця, який веде себе відкрито вороже, вона інстинктивно захищається. А коли бачить несхожого на себе представника людства, майбутні дії якого  не може «прорахувати», в неї підвищується рівень тривожності, адже чужинець може виявитись небезпечним, навіть якщо не демонструє відкрито ворожість.  Люди вміють скривати свої недобрі наміри, вміють прикидатись, входити у довіру. І люди вміють віроломно нападати і зраджувати, навідміну від решти тварин. Тому, якщо ми не впевнені у намірах незнайомця, абсолютно природньо, що виникає бажання обмежити контакти з ним, або ба гірше, напасти першим (найкращий захист – це напад).

Отже, очевидна залежність між  вмінням точно прораховувати дії незнайомця або несхожої людини по відношенню до себе і агресивністью: чим людина розумніша – тим менш вона агресивна, і менше схильна до нетолерантної поведінки.
Також часто буває, що люди намагаються самоствердитись за рахунок слабшого, і тоді відмінності – тільки привід для насмішок і гноблення, а не сама їхня причина.

Як же слід виховувати толерантність?  

1) Пам’ятати, що виховання – це у широкому соціальному сенсі вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя;  особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами. Важливим методом виховання є приклад  дорослих.

Особливу увагу слід приділяти вихованню таких якостей як почуття власної гідності (й одночасно,повага до гідності інших), доброзичливість, неупередженість, розсудливість, вміння протистояти впливам стереотипів, критичне мислення, розвиток інтелектуальних й комунікативних здібностей, навички емпатії (співчуття, вміння поставити себе на місце іншої людини, побачити світ її очима), критичне ставлення до власних помилок,  вміння їх виправляти. Вилику роль у вихованні цих якостей відіграє знайомство і глибоке осмислення   творів таких авторитетних авторів минулого як Конфуцій, Бальтасар Гарсіан, Й.Г.Песталоцці, К.Ушинський, А.Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Сковорода та багато інших.

2) Сприяти якнайбільшому розширенню кругозору, ознайомленню з особливостями різних традицій і культур, формувати позитивне ставлення до різноманітності.

3) Навчати дітей першими проявляти доброзичливість. Це суттєво знижує ризики отримати  агресію і  нетолерантність у відповідь. («Поделись улыбкою своей, и она к тебе не раз еще вернется!»)

4) Навчати дітей тому, що толерантність – це не беззахисність. Бути толерантним – це не означає постійно поступатись своїми інтересами, не захищати власну гідність або традиції свого народу, дозволяти знецінювати власні цінності. Дитина повинна знати до кого звернутись за порадою і допомогою,  і як захистити себе, не ображаючи інших і не порушуючи правила  толетантності. Виховання толерантності також активно протидіє такому ганебному явищу у підлітковому середовищі як булінг.

5) Навчати вихованців ухвалювати обгрунтовані і адекватні, відповідальні рішення, не судити про людей, якщо не вислухали їх, не з’ясували їхні справжні наміри, вчити спілкуватись і дружити, дослухатись до чужої думки. Інакше завжди є ризик того, що ми припишемо людині якості, які є не в ній, а в нас самих.    Сократ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Висновки

            Причиною нетолерантної поведінки серед інших  є   природна схильність людини до перебільшення небезпеки з боку «несхожих», додумування якостей і намірів по відношенню до себе, нездатність доброзичливо спілкуватись, нездатність себе захистити, а тому – інстинктивний порив нанести удар першим. Щодо «вихованих» причин, які доводиться перевиховувати -  безліч стереотипів щодо представників інших культур, рас, релігій, нерозуміння становища інвалідів, намаганя самоствердитись за рахунок слабшого.

Виховувати толерантність слід уважно вивчаючи причини, які призводять до нетолерантної поведінки, в тому числі у конкретному життєвому  (освітньому) середовищі, колективі.

Толерантність – це якість, виховання якої якнайбільше відподідає концепції «Золотого правила спілкування», або «Золотого правила моралі»: Як хочете, щоб люди вчиняли відносно вас, так і ви чиніть відносно них.

 

Список літератури 
1.  Мораль // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 770.

2.  М. Чабанна. Бентам (Bentham) Ієремія // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011.

3.  Палмер Дж., Палмер Л. Эволюционная психология. Секреты поведения Homo sapiens. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 384 с.

4.  Переломов Л. С. Конфуций: «Лунь юй». М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1998. 588 с.