Цитата з Гість від 9 Листопада, 2021, 10:41 am

 

Проблематика захисту прав дитини є однією з основоположних у діяльності
Європейського Союзу та Організації Об'єднаних Націй, адже піклування про дітей
означає піклування про майбутні покоління — про саме продовження існування
людської цивілізації.
Повний і всебічний розвиток особистості дитини, створення необхідних умов
для реалізації та захисту її прав і свобод – пріоритетне завдання будь-якої
сучасної демократичної та правової держави.
Законодавство України декларує широкі гарантії захисту прав дитини, разом
з тим закріплені в законах норми у багатьох випадках залишаються суто
декларативними. Створено систему інституцій, покликаних захищати права
дитини, серед яких Уповноважений Президента України з прав дитини,
міністерства соціальної політики, охорони здоров’я, освіти і науки, судові,
правоохоронні органи, прокуратура, науково-дослідні інститути, значна кількість
громадських організацій. Водночас не забезпечується належний стан охорони
прав дітей, залишається малоефективною система контролю за дотриманням
законодавства у цій сфері. Про це свідчить зростання кількості звернень про
порушення прав дітей, кількість зафіксованих випадків жорстокого поводження з
ними, мають місце випадки недотримання прав дітей на охорону здоров’я, освіту,
забезпечення житлом. Зростає рівень дитячої захворюваності, чисельність ВІЛ-
інфікованих дітей і хворих на туберкульоз, збільшується число підлітків,
схильних до вживання алкоголю, наркотиків, що створює загрозу для відтворення
людського капіталу. Не вирішено низку правових проблем дітей-інвалідів, дітей-
сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Не визначено
дисциплінарну відповідальність як посадових осіб, так і громадян за неналежну
реалізацію прав і свобод дітей та допущених при цьому зловживань.
Отже, вітчизняну державну політику у сфері захисту прав та благополуччя
дітей не можна вважати ефективною, існує чимало проблем, які потребують
невідкладного вирішення.

На сьогоднішній день не досить тільки визнання за дитиною, молодою
людиною права участі у прийнятті корисних для неї суспільно-політичних
рішень, а потрібні механізми, гарантії, які б забезпечували можливість реалізації
цього права. Розуміння цього зумовило появу нормативних актів міжнародного і
регіонального (європейського) значення, інновацій у національних
законодавствах, передусім європейських країн. Наявний практичний досвід є
підтвердженням правильності обраної зарубіжними країнами політики щодо дітей
та молоді.
Проте в «дитячому, молодіжному» національному законодавстві України
продовжує переважати патерналістський підхід. Наочним прикладом цього є те,
що створення в останні роки Національної Ради дітей та молоді при
Уповноваженому Президента України з прав дитини, Національної молодіжної
ради при Міністерстві культури, молоді та спорту України, як і в прийдешні часи,
було ініційовано «згори». Наділені консультативними, дорадчими
повноваженнями вищезазначені ради не стали однак центроутворювальними
органами дитячої, молодіжної політики національного масштабу. Водночас за
останні роки суттєво активізувався рух дитячого та молодіжного
«парламентаризму» як форми реалізації права участі дітей в обговоренні
молодіжних суспільно-політичних проблем на регіональному і місцевому рівнях.
З огляду на це вкрай актуальним є підтримка цієї ініціативи «знизу» шляхом
нормативно-правового врегулювання процесів, які відбуваються. Сьогодні,
передусім українському законодавцю, багато в чому необхідно переглянути,
скоригувати пріоритети в роботі з дітьми, молоддю, наповнивши реальним
змістом вираз «жодного рішення для молоді без молоді».
Для цього вважаю за доцільне громадам Кіровоградщини ініціювати широке
і всебічне обговорення питання необхідності прийняття в Україні спеціального
закону «Про молодь», в якому передбачити вікові межі молодіжної категорії від
14 до 28 років, що, загалом, відповідає міжнародним та європейським стандартам.
Водночас, враховуючи певну соціально-вікову диференціацію в цьому
діапазоні, виокремити дві вікові підкатегорії: 14–17 років – юнацтво, 18–28 років

– власне молодь. Це дасть змогу шляхом розмежування процесу планування та
форм роботи у сфері молодіжної політики, надати їй більшої динамічності та
ефективності. Важливим є і вирішення питання врегулювання пропорційності
участі молодих людей, що належать до різних вікових категорій, на різних рівнях,
адже у 14 і в 28 – різні потреби та можливості, відповідно, і їх різна корисність.
Потребує більш глибокого вивчення та обговорення пропозиція щодо
зменшення вікового цензу для надання активного виборчого права молоді у віці
16 років для участі у виборах до місцевих органів влади, що сприятиме процесу
політичної соціалізації молоді, набуття нею навичок нової політичної культури,
яка формуються.