Цитата з Гість від 9 Листопада, 2021, 11:26 am

Діброва Поліна,
голова комісії захисту прав дітей
парламенту дітей Петрівської ТГ

Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним
членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації
яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість
потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий
захист. Україна у 1991 році приєдналася до Конвенції про права дитини, яка
була прийнята 20 листопада 1989 року і таким чином взяла на себе
зобов’язання впроваджувати на національному рівні забезпечення та захист
прав дитини.
У першу чергу слід зупинитися на Конвенції ООН про права дитини,
яка містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття
громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї
індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що
стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та
сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право
користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я;
благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її
розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та
продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного
насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх
необхідних заходів що до сприяння фізичному та психічному відновленню та
соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.
Тож розглянемо основні напрями адміністрування прав і свобод дитини
у зарубіжних країнах та встановимо, що сьогодні основними такими
напрямами є функціонування інституцій ювенальної юстиції; державне
сприяння у забезпеченні соціального статусу дитини, яка є прийомним
членом сім'ї; організаційно-управлінське забезпечення реалізації права на
освіту дітям з обмеженими можливостями та особливими потребами
розвитку; адміністрування прав дітей, які є вихованцями інтернатних
закладів.

Встановлено, що сьогодні у світі існує дві основні моделі ювенальної
юстиції: автономна і загальна. Автономна модель передбачає існування
ювенального суду як окремої інституції, а загальна модель передбачає
розгляд справ про неповнолітніх суддями судів загальної юрисдикції.
Зарубіжна практика функціонування ювенальної юстиції доводить, що як
самостійний напрям державного адміністрування прав дитини, ювенальна
юстиція себе цілком виправдовує.
Проаналізовано основний специфічний метод державного сприяння у
забезпеченні соціального статусу дитини, яка є прийомним членом сім'ї,
фостеринг, який поширений за кордоном (Велика Британія, Угорщина,
Латвія, Польща, Молдова та інші країни). Підтверджено, що в сучасних
умовах модернізації і налагодження адміністративного сприяння
влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, у родини
саме фостеринг є альтернативою для України.
Вивчено іноземних досвід щодо розвитку та впровадження інклюзивної
освіти (Італія, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Швеція) з метою імплементації
такого досвіду в українську практику. Розглянуто сучасний стан інклюзивної
освіти в Україні та встановлено, що незважаючи на зростаючу увагу до
інклюзивної освіти дітей з боку держави, створення організаційних умов для
розвитку системи інклюзивної освіти здебільшого відбувається за рахунок
приватних меценатів та благодійників. Встановлено, що у більшості країнах
світу влаштування дитини в будь-який заклад стаціонарної (інтернатної)
опіки на тривалий період часу є крайнім заходом, коли уже всі інші
альтернативи вичерпано. Всі державні механізми надання підтримки дітям,
які виходять з-під інтернатної опіки, є чіткими і передбачають організаційну,
психологічну, матеріально-фінансову підтримку.
Доведено, що форми адміністрування прав дитини, які застосовуються
іншими державами, мають чітку соціальну спрямованість функціонування
всіх ланок державного апарату, орієнтацію на пріоритетність забезпечення
прав дитини у системі державної політики. Встановлено, що система
публічної політики щодо захисту прав дітей нерозривно пов'язана і
доповнюється діяльністю інституцій громадянського суспільства, які
займаються моніторингом рівня захисту прав дітей і формуванням
пропозицій для органів державної влади щодо покращення стану державного
забезпечення правового статусу дитини.
Запропоновано напрями удосконалення публічної політики щодо
захисту прав дітей покращити: рівень забезпечення безпеки дитини у процесі
життєдіяльності та розвитку; викорінення дитячої праці; розвиток фізичної
культури і спорту серед дітей; культурно-освітній розвиток дитини;

соціальний захист (забезпечення) дитини; забезпечити гендерну рівність
серед дітей та недопущення дискримінації дитини за будь-якою ознакою. Все
це потребує запровадження високих європейських стандартів і нормативів
ефективного соціального захисту дітей та сучасних адресних соціальних
послуг для них як потенційно вразливої верстви населення. Людство повинне
прагнути до процвітання, щоб життя дітей було щасливим і прекрасним.
Було більше радості в житті дітей, адже жодна дитина не може бути об'єктом
свавілля і повинна постояти за себе.