Цитата з sancho_admin від 21 Квітня, 2020, 1:20 pm

Питання як боротися з корупцією, вже десятиліттями задають собі наші люди, але ж в тому, що корупція процвітає є також і наша з вами вина.

В суспільстві міцніють стереотипи толерантності по відношенню до корупції та організованої злочинності, пов’язаної з нею. В масовій свідомості основних соціальних груп формується думка, що корупційні злочини не наносять шкоди суспільству, тому певні верстви населення обирають корупційні шляхи вирішення тих чи інших повсякденних проблем (чесний чиновник часто не влаштовує ні населення в цілому, ні підприємців, як його найбільш активну частину). Розповсюдженість корупції й призвичаєність до неї населення, особливо в окремих сферах суспільного життя, діє на окрему особистість як культурна норма. Людині, знаючи про те, що всі дають у тому чи іншому закладі хабарі, дуже важко психологічно перебороти у собі конформістську схильність і вчинити не так, як це робить решта. Вона може добре розуміти на раціональному рівні, що давати хабара – це принизливе, аморальне і навіть протиправне явище, але на рівні психологічних чинників, що обумовлюють її поведінку, піддається традиції. Всі ці симптоми щодо корупції існують в українському суспільстві.

Дані соціологічних опитувань свідчать: абсолютна більшість громадян (понад 80 %) вважають корупцію характерним для нашого суспільства явищем. У цілому, населення України оцінює корупцію як зло, що руйнує державу, роз’їдає суспільну мораль, завдає шкоди всьому суспільству. Більшість населення України (56%) корупцію розуміють як хабарництво, продажність та підкуп посадових осіб, політичних діячів.

Складність боротьби з корупцією полягає в реальній можливості корумпованих структур та конкретних осіб, що мають владу і повноваження, перешкоджати намаганням проникнути у сферу їх кримінальної діяльності, а також – в неготовності правоохоронних органів та політичних сил суспільства до безкомпромісної боротьби з корупцією. Відсутні соціальні, політичні традиції публічного викриття корупціонерів, спеціальні криміналістичні прийоми викриття фактів корупції, що є серйозною перешкодою для ефективної боротьби з цим явищем. Існує проблема вивчення особистості тих, хто, займаючи керівні пости, погрузли в хабарництві, розкраданнях. Одним з дієвих заходів з наведення порядку у цьому напрямі може стати ефективне вирішення питань використання і поширення інформації в сфері бізнесу, в державних органах і в громадських структурах. Не слід вважати, що справа – лише в інформаційній непрозорості. Однак, всі інші корупційні фактори починають працювати на повну потужність саме тоді, коли громадськість позбавлена можливості одержувати інформацію про діяльність державних чиновників, коли підприємець не може легально довідатися про умови укладення угоди тощо. Розповсюдженість корупційної поведінки, перетворення її для значної маси населення на норму зовсім не означає, що в суспільстві не залишається   людей, які не сприймають корупцію, хабарництво у будь-якому вигляді. Зрозуміло, що певні соціальні групи зацікавлені в існуванні корупції. Однак, більшість населення України хоче жити в нормальному правовому, соціально здоровому суспільстві. Очевидною є істина: чим менше хабарів даватимуть, тим менше їх братимуть. Інакше кажучи: якщо так багато хабарів беруть, отже, їх багато й дають. 

Основним законодавчим актом, що регулює питання запобігання і протидії корупції, є Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції». При його розробці планувалося, що Закон буде рамковим, міститиме лише основні принципи, відповідно до яких будуть ухвалені інші закони, що визначатимуть як функціонуватиме антикорупційний механізм держави. Однак, більшість цих принципів так і не здобули свого подальшого розвитку в інших актах законодавства. З іншого боку, до рамкового Закону були включені норми, які досить детально врегульовують окремі інститути, наприклад, спеціальну перевірку чи декларування доходів, майна, витрат та зобов’язань фінансового характеру публічних службовців, що спотворило первісну ідею рамкового закону.

Законодавче врегулювання  антикорупційного механізму можна вирішити двома шляхами:

1) ревізія рамкового закону та ухвалення пакету спеціальних додаткових законів, кожен з яких би регламентував функціонування одного чи декількох інститутів;

2) ухвалення нового закону, який би забезпечив комплексне регулювання діяльності усієї системи із запобігання корупції.

Кожен із варіантів має свої переваги, але доцільним видається ухвалити новий закон, у якому буде системно визначено всі основні механізми запобігання корупції, у тому числі в частині інституційного забезпечення. При цьому ключовим елементом цієї системи, що поєднує всі інструменти запобігання корупції, є спеціалізований антикорупційний орган, який здійснюватиме вироблення політики, координацію та моніторинг її реалізації, а також контроль за дотриманням антикорупційного законодавства.

З огляду на це пропонується підготувати новий Закон “Про запобігання корупції”, у якому визначити основні антикорупційні поняття, коло суб’єктів відповідних суспільних відносин, статус превентивного антикорупційного органу, його завдання і повноваження , виявлення та покарання корупційних правопорушень.

Основні засади нового закону щодо запобігання корупції

 Повинні бути надані визначення основних термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема:

• антикорупційна експертиза;
• корупція;
• корупційне правопорушення;
• конфлікт інтересів (уявний, реальний, потенційний), приватний інтерес особи;
• подарунок, пожертва (у контексті обмежень щодо надання благодійної допомоги державним органам, органам місцевого самоврядування, посадовим і службовим особам);
• члени сім’ї, близькі особи; особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, особи, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
• неправомірна вигода;

Необхідно наголосити на тому, що новий Закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на керівників органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Законом передбачено, що зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення, зобов’язані вжити доступних для них заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері.

Підсумовуючи, можна сказати, що боротьбу з корупцією потрібно починати з себе, не давайте хабар, а краще зверніться за допомогою до правоохоронних органів чи суду. Якщо ж   хабар саме ці органи і вимагають, в такому випадку є лише один законний шлях боротьби, це звернення за допомогою до правозахисних організацій, політичних партій та громадських організацій які мають на меті боротьбу з корупцією. Лише, якщо ми будемо діяти разом ми зможемо чогось домогтися! 

Роботу підготувала:

Орапай Анна, учениця 10 класу

Ірпінської ЗШ І-ІІІ ступенів №13,

Київської області, команда «Максимум»